Євгеній Павлович Литвак
Епоха слави і надії
Глава 81
"Дав слово – тримай".
Заповідь Вісімдесят перша. Кодекс Братства тибетських ченців.
Монастир Агарії був повністю відновлений. Фортеця, розбита армією індусів, пережила свої гірші часи і, як птах фенікс повстала з попелу, ще в гарнішому вигляді. Ті, хто переступали поріг Монастиря, потрапляли в таємниче "місто" повне витіюватих візерунків, що леденять душу, статуй неземних чудовиськ. Та різних високих будівль з позолоченими, багатоступінчастими дахами.
Монастир був не лише культовою спорудою, а ще і важливим центром громадського життя. На його великій території були дзвіниці, вівтарі, площі для громадських зборів, сади для прогулянок, бібліотеки, галереї, а також школи і лікарні. В середині майже кожної будівлі можна було виявити скульптурне, або настінне зображення Ханоя, зображення персонажів взяті з міфів і легенд ченців, які зберігали святість цих місць безліч років.
Міха і Дітар вже підходили до воріт Монастиря, які тепер були відкриті завжди. Будь – який паломник або стражденний міг прийти в це місце і отримати порятунок від страждань. Місто, що пережило стільки болю, тепер стало місцем лікування.
– Війна з індусами принесла свої плоди. – Сказав Дітар, дивлячись на Монастир. – Якщо б вони не знищили тут все, то не було б необхідності будувати наново.
– Війна – обернулася несподівано добре для багатьох. – Відповів циган. – Цар, що пролив стільки крові, тепер бореться за мир.
– Ти про Ашоку? – Перепитав чернець.
– Так. – Спокійно протягнув Міха. – Дійсно, Ашока був переможцем, і Калінга стала його, але скільки довелося заплатити за це? Цар сам описував свою перемогу: "Сто п'ятдесят тисяч чоловік було викрадено звідти, сто тисяч вбиті на місці і набагато більше того померло". Одна справа воювати зі свого шатра, а зовсім інша бути воїном у битві. Сотні битв пройшли перед очима Ашоки, і в якийсь момент його серце відчуло скорботу і ганьбу.
– Востаннє, коли я його бачив, у нас була розмова. – Говорив Дітар. – Він знав про ящерів та Підземний Світ, і я пообіцяв, що зупиню їх.
Старий ні краплі не здивувався словам Глави Братства. Він лише злегка погойдував головою і слухав.
– Того дня він не здався мені таким тираном, яким всі його описують. – Продовжував чернець. – Він був переможцем, але почував себе враженим. Страждання, викликане війною, не закінчується на полі битви. Калінгська війна, яка була його не першою війною, стала останньою!
Дітар зайшов на територію Монастиря Агарії. Кількість людей вражала. Сотні мешканців, сотні паломників і сотні воїнів, що охороняли порядок. Серцем Монастиря був великий храм, заввишки в тридцять метрів, а то і більше, який виднівся з всіх боків. Міха вів Дітара прямо туди, продовжуючи свою розмову.
– Цар відчував смуток перемоги, якої він набув за рахунок такого великого страждання. – Звучав голос старого в шумі натовпу людей, що проходили повз. – З таким глибоким розкаянням, він не зміг залишатися там далі. Він привів свою армію назад в Паталіпутру з важким серцем.
– Ашока залишився Царем після цього?
– Так. Відмовлятися від влади він не хотів. – Відповів Міха. – Він вирішив направити всі свої зусилля, всю свою владу і багатство на поширення Дхарми. Він говорив: "В своєму завзятті в питаннях самоудосконалення, намагайтеся не переходити розумних меж. Найбільш успішними стануть для вас дії, спрямовані до виховання самодисципліни і самоконтролю. Пам'ятайте: перш ніж доводити свою силу і правоту іншим, доведіть їх самому собі. Ви не зможете зробити справжнього впливу на оточення, не будучи по-справжньому впевненими в собі. Станьте лідером, і люди охоче визнають вас такими".
Для багатьох він був лідером, спочатку військовим, а тепер і духовним.
Дітар уважно слухав слова цигана, і перед його очима малювалася картина. Він згадував обличчя Царя і слова Наргізи про те, що Ашока вбивця і його треба зупинити. Йдучи в Підземний Світ, Дітар не міг і подумати, що Ашока сам себе зупинить.
– Життя йде, де б ти не був. – Подумав чернець. – Доки я там бився з ящерами, він був тут і бився з ненавистю.
– Як давно Ашока почав поширювати своє вчення? – Запитав вже вголос Дітар.
– Це сталося відразу після Калінгської війни. Перше, що він зробив – це здійснення паломництва. Ашока розпочав його з відвідування Самбодхи, святого місця, де медитували багато святих.
– Чому саме паломництво? – Здивувався Нісан Дітар.
– Люди кажуть, щоб зустрічати ченців, і робити святим підношення. Ашока хотів зустрічатися з людьми і проповідувати закон Дхарми, розмовляти про неї і вивчати її. Це принесло спокій душі Ашоці, якого часто відвідували спогади про агонію, яку він бачив на полі битви біля Калінги. Він повністю відмовився від насильства, і проповідував доброту та любов.
– І довго він так мандрував?
Старий посміхнувся.
– Він досі мандрує. Звільнивши час від воєн, він присвятив його миру. Відколи він осягнув Дхарму, його серце стало притулком співчуття і любові до життя. Він навіть перестав полювати на тварин і заборонив вбивати звірів для царської кухні.
Дітар прекрасно розумів, про що говорить Міха. Ту цінність, яку придбав Ашока через стільки років, ченців Братства навчали з дитинства. Багато хто вважав їх жорстокими, але ченці застосовували силу тільки з потреби і ніколи заради задоволення. Тільки будучи сильним, ти можеш захищати справедливість.
– З всіх перемог, перемога Дхарми найвища. – Сказав Глава Братства циганові. – Так вчив нас Авраал. Можна завоювати частину землі мечем, але серця людей можна підкорити тільки добротою, любов'ю і співчуттям. Перемога за допомогою зброї – приносить швидкоплинну радість, а перемога Дхарми приносить вічне щастя.
– Мабуть Ашока теж зрозумів цю істину.
Ченці прибули в самий центр Монастиря. Високий храм був оточений величним садом і невеликими прибудовами. Інтер'єр цієї будівлі був багатий на різьблені вікна і двері, а стеля і стіни покриті розписами сцен з міфології і легенд. Будівля трималася переважно на колонах, що поступово звужувалися до верху. Вона було оточена колонадою і мала білі стіни, вікна і двері червоного кольору, та черепичний дах, прикрашений зображеннями драконів і змій, які охороняють від злих духів.
Саме в цьому храмі проходили найважливіші події. Дорога до нього була викладена білим камінням, вздовж якої були розставлені стовпи з ліхтарями, що освітлювали шлях вечірньої пори. Навкруги зелень і безліч квітів, в цьому місці піклувалися не лише про людей, але і про природу.
Подорожні підійшли ближче. Біля храму сиділи віруючі паломники, що медитували. Звук гонгу іноді переривав їхні молитви і люди покидали храм, поступаючись місцем іншим. Міха нарешті вирішив відпочити після довгої дороги. В саду для них знайшлося відповідне місце під тінню дерева, що приховало їх голови від яскравого сонця.
– Після свого повернення, насамперед я планував відвідати Ашоку. – Сказав Дітар, зайнявши місце на лавці, поряд із старим циганом. – Тепер я хочу з ним поговорити ще більше.
– Це буде не важко. – Лише відповів Міха.
– Ти знаєш, де він може бути?
– О, так.
– І де ж? – З цікавістю розпитував чернець.
– Він якраз прибув в Агарію за кілька днів до вашого повернення. Всесвіт сам вас зводить, можеш не турбуватися.
Почувши це, Дітар встав на ноги. Його немов пробило струмом.
– Чому ти тільки зараз про це сказав?
– А чому ти тільки зараз про це запитав? – Посміхнувся старий.
Дітар нічого не відповів. Старий мило посміхався і вказав рукою в бік ченця, що наближався. Несподівано для Дітара поруч з'явився Агіас. Він помітив Міху і Дітара, коли вони підходили до храму та послідував за ними. Вони йшли повільно, і Агіас не наважувався заважати їх бесіді, а просто йшов поруч. Випадково Агіас почув деякі уривки.
– Ашока тут? – Запитав він, наблизившись до ченців.
– Агіас? Що ти тут робиш?
– Те саме, що і ти. – Відповів чернець. – Мене більше цікавить, що ми робитимемо далі.
Дітар на хвилину замислився, закривши очі.
– Ми зустрінемося з Ашокою. – Прозвучав голос Глави Братства. – Потрібні всі кантрі ченці.
Агіас посміхнувся, знову відчувши цей незабутній смак пригоди.
– До твого щастя, вони теж тут.
Дітар обернувся до цигана і попросив його про послугу:
– Ти можеш передати Ашоці, що я чекаю його.
Міха видихнув і зі смиренністю відповів:
– Ти думаєш зараз час для цього?
– Так! – впевнено відповів Нісан Дітар.
– Тоді добре! – Відповів старий і, вставши на ноги, попрямував до храму, обережно переставляючи свою тростину.
Вони залишилися вдвох з Агіасом. Поряд з ним Дітар не почував себе головним, він був йому другом і братом в першу чергу, і тільки потім вже Главою Братства.
– Ти віриш Ашоці? – запитав у нього Агіас. – Після всього, що він зробив.
– Людина, що зробила велике зло, виявляється, може робити і велике добро. – Відповів йому Дітар. – Ашока велика людина і я хочу в цьому переконатися.
– Тоді навіщо тобі кантрі ченці, якщо, це все одно буде твоїм рішенням?
– Так, але кантрі ченці – це головна сила Братства. – Заявив Нісан. – Я хочу, що б всі почули мою розмову з Ашокою.
Пекуче сонце спускалося все нижче. Вечір був близько. Шум у Монастирі змінився на молитовну тишу. Спокій повис у повітрі. Життя в Білокам'яному і Тигровому теж заспокоювалося до вечора. Сім'ї збиралися після довгого дня, щоб побути разом. Свічки запалювалися біля вівтарів, і ліхтарі на стовпах починали освітлювати вулиці. Відколи ченці пішли в Підземний Світ, світ поверхневий мінявся без їх участі. Духовність не покинула ці землі, а притягнула нових ченців. Дітар був задумливий після розмови з Міхою.
Нове положення світу і діяння Ашоки справили на ченця велике враження. Сьогодні на його плечах доля Братства і його люди чекають від нього вказівок. Він сидів в саду і чекав Міху з Ашокою.
Почувся звук кроків, а точніше шелестіння плетених тапочок по кам'яних плитах. Це йшов Цар у супроводі циганського Барона. Він був без охорони і меча. Ашока присягнувся, що він ніколи знову не візьме в руки зброю, і що він ніколи не повторить скоєне. І це було клятвою залізної людини.
– Намасте! – Вимовив Цар, підійшовши до Дітару. – Ом.
– Намасте! – Відповів йому чернець. – Ом.
Це було стародавнє вітання, яке використовували йоги, коли зустрічали духовно реалізованих людей. А так само, це було їх паролем. Вони складали долоні разом і торкалися спочатку свого лоба, а потім грудей. Цей жест означав: "Всією концентрацією свого розуму і любов'ю свого серця, я вітаю Тебе". Востаннє, коли Дітар бачив Ашоку, той був молодий і гарний. Зараз же, перед ним стояв сивий чоловік зі зморщеним обличчям. Його одяг став скромніший, але все одно говорив про те, що ця людина не бідняк.
На тканині стало менше золотих нашивок, на пальцях більше не було перстнів, а на поясі не висіла зброя.
– Цар Ашока. – Представив Міха свого супутника.
Той з посмішкою подивився на Дітара і злегка кивнув головою.
– А це мій хороший друг, Нісан Дітар. – Вказав рукою на ченця.
Дітар теж кивнув на знак поваги. А потім підійшов до Царя і взяв його за руку. Нагадав йому їх таємне рукостискання. Ашока впізнав його. Його ім'я пробудило спогад, про воїна якого принесли в його шатер, одного з небагатьох, хто вижив в битві за Хіч-Каре. Тоді Наргіза його називала іншим ім'ям, але незабаром цар здогадався, хто він насправді. Риси обличчя Дітара були, як і раніше молоді. Його волосся, як і раніше чорне, а очі горіли вогнем.
Зовні він виглядав так само, як і в перший день їх зустрічі, але в середині… Ашока відчував, що перед ним стоїть людина, яка прожила, ціле життя.
– Я довго чекав нашої зустрічі, Дітар. – Заговорив з ним Ашока і посміхнувся. – Шукаючи тебе по всіх відомих і невідомих Монастирях, мені довелося стати паломником.
– Я теж чекав цієї зустрічі.
– Судячи з твоєї зовнішності, не так довго, як я. – Пожартував Цар, і Дітар теж посміхнувся.
– Я був у Підземному Світі і покінчив з ящерами. – Заявив чернець. – Я виконав обіцянку дану тобі.
– Це дуже хороша новина. – Відповів йому Ашока. – Я відразу так і подумав, коли чутки про появу рептилій припинилися. Ти виконав моє прохання, а я виконав твоє. Тепер я веду тільки одну війну – духовну.
– Ти багато зробив для цього світу, як поганого, так і доброго.
– Як добре, так і погане потрібно цьому світу. – Відповів Цар на слова Дітара. – Якби світ складався тільки з приємних речей, ніхто б не зміг насолодиться ними. Той, що не зазнав втрати – не випробує радості придбання, не знавший болю – не пізнає звільнення від неї, той хто не боявся померти – не оцінить життя належним чином.
– Ти пройшов цим шляхом і тепер ведеш по ньому інших. – Сказав йому Глава Братства. – Чи впевнений ти в тому, що робиш?
– Останні тридцять років, я наполегливо працював для поширення освіти. Були засновані школи і університети в різних містах моєї країни. Я розвивав сільське господарство, торгівлю і різні ремесла, які приносили добробут простому народу. Гроші з казни не спрямовувалися на армію, а були використані для надання медицини для людей. Важливо те, що мої дії спрямовані на благо всіх живих. Це не звільнить мене від моєї карми, але я до цього і не прагну. За свої помилки я розплачуся сповна, але, ні в якому разі не дозволю за них платити іншим. Люди не повинні страждати від свого Царя.
Ченці на чолі з Агіасом прийшли вчасно. Вони з'явилися несподівано, вставши позаду Дітара, їх було дев'ять. Бесіда Ашоки і Глави Братства обірвалася. Цар подивився на озброєних кантрі ченців.
– Хто ви? – Запитав він воїнів, але за них відповів Дітар:
– Це моє Братство. – Сказав Нісан і звернув увагу, що і друг Агіас, теж стоїть серед них. Це означало, що Міха повернув йому назад титул кантрі ченця.
Ашока не знав цих людей, він бачив їх вперше і те, що вони були озброєні, насторожувало його.
– Братство. – Вимовив Цар. – Братство дев'яти невідомих.
Ченці мовчали. Вони чекали наказу свого Глави, але Дітар теж мовчав.
– Киньте свої мечі. – Наказав Ашока. – Я стою без зброї, вам нічого боятися.
– Киньте зброю в колодязь. – Повторив Дітар слова паломника. – Вони нам не згодяться. Війни закінчилися.
Кантрі ченці опустили свої мечі в колодязь, і звук сталі об каміння пролунав в саду.
– Тепер нашою зброєю будуть книги Ханоя. – Сказав Дітар і дістав одну з дев'яти книг, що зберігали ченці в себе. – Час битв пройшов. Братству треба влитися в новий світ, і тому, у вас буде новий Глава.
Після цих слів він обернувся до Ашоки.
– Шамбала зберігала в собі всі знання світу, і Ханой намагався зберегти їх від інших. Він написав дев'ять книг, в яких зібрав всі секрети і наказав Братству охороняти їх. Тепер зберігати цю таємницю будеш ти!
Нісан Дітар взяв свою мантію і протягнув її Цареві Ашоці. Ченці спостерігали за тим, що відбувалося, і як тільки паломник прийняв дар ченця, вони схилили голови і опустилися на коліно перед ним.
– Тепер Братство в твоїх руках, Ашока. – Сказав йому Дітар.
Все сталося занадто швидко, і йому треба було час, щоб повірити в усе це.
– Що це означає? – Розгублено вимовив Ашока.
– Це означає, що твоя любов стала сильніша за меч. Я глибоко зворушений твоєю великодушністю і самовідданістю. Тепер ми підпорядковуємося тобі.
Ашока ще раз подивився на присутніх. Спочатку на Дітара, а потім на кантрі ченців, що стояли перед ним. Він ще раз переконався, що вибрав правильний шлях. Ніхто не зміг перемогти Таємне Братство ченців ні мечем, ні стрілою. Всі, хто йшов до них з ненавистю – гинули від ненависті. Хто бажав їх знищити – був знищений ними. Але тепер Ашока прийшов до них з любов'ю і співчуттям – і отримав їх відданість і підпорядкування.
– Та буде так. – Погодився Цар. – Братство "Дев'яти невідомих".
Кантрі ченці підвелися в повний зріст, і Дітар встав поряд з ними. Вони настільки вірили Дітару, що ні в кого не виникло і думки сумніву в його рішенні. Всі його дії, навіть ті, які здавалися абсурдними, в результаті приносили перемогу. І ця дія була одною з таких.
– Чому так? – Пошепки запитав у нього Агіас.
– Ми воїни, а Ашока паломник. – Відповів Дітар. – Люди і світ змінилися. Народ повірив в нього і йде за ним. Але до чужого правителя в них буде недовіра. Так я позбавляюся від всіх труднощів, а Братство буде максимально корисне для світу. Ми втратили тридцять років і це кращий спосіб їх повернути.
Ашока надів мантію Нісана. Він відчув її силу і ту відповідальність, що поклав на свої плечі. Цар випробовував величезну вдячність ченцеві за довіру.
– Як сандалове дерево зношує себе, щоб дати прохолодну і ароматну пасту людям, як цукрова тростина дає свій приємний сік людям і стає тоненькою висохлою шкіркою, як свічка згорає повністю, але дає світло іншим, так і все моє життя буде присвячено благу інших. Я наполегливо працюватиму і навчатиму людей жити справедливо, по Дхармі, чесно і морально. Що б всі жителі цього світу могли жити вільно та спілкуватися, і не відчуваючи різниці між собою.
– Сказавши ці слова, Ашока сам схилив коліно перед ченцями, на знак глибокої поваги.
– Ми зберемося знову, а поки що нам всім треба відпочити.
На цьому зустріч ченців була закінчена, і Ашока повернувся в храм, де провів у молитві цілу ніч.
Сонце зайшло. Його червоне полум'я забарвило небосвід. Темні хмари пливли по небу, йдучи вдалину. Монастир затихав. Більше не було звуків співу, молитов і мантр, ударів дзвонів чи розмов ченців. Паломники і віряни відходили до сну в своїх гостинних домах. Були і ті, хто, розставивши намет, ночували на вулиці. Деякі навіть зовсім не лягали, а, влаштувавшись у вівтаря, йшли в глибоку медитацію. Агіас і Дітар попрямували переночувати в храмі.
Проходячи по стежинах, освітленими ліхтарями, друзі відчували неймовірний спокій і умиротворення.
– Може тут все і відбудувалося по-новому, але я все одно відчуваю, що це мій будинок. – Сказав Агіас, розглядаючи вечірній Монастир.
– Тепер, це будинок для багатьох.
– Багато що змінилося. Наш Монастир, світ навколо нього, люди і навіть наше Братство.
– Тут ти правий, Агіас. Час рухається, щоб не відбувалося. Не в наших силах його міняти, нам лише дано вибирати, що робити у відведений для нас проміжок часу, який ми називаємо життям.
– Я б не повірив, що Ашока вибере шлях ченця, будучи таким кривавим імператором.
– Тому він і перестав ним бути, для того, щоб стати тим, ким він зараз є. Він керував величезною імперією, як здібний імператор, вмілий законодавець, герой, який не знав поразок. А тепер, як чернець серед царів і благородний проповідник Дхарми. Він став своїм власним вчителем і бажав тільки одного – бути справжнім учнем Дхарми. Він присвятив своє життя щастю і добробуту своїх людей.
– Добра риса будь-якого воїна – це твердість наміру. Ашока хороший воїн і він показав це в війні з Калінгою, а тепер покаже в війні за справедливість.
Дітар дуже глибоко поважав царя за його вчинки. Він був дуже радий, що Ашока перейняв цінності життя в самого кращого вчителя – у совісті. Багато хто шукає собі духовного наставника, не замислюючись над тим, що природа вже все передбачила і вклала в людей здатність розрізняти. Розрізняти – що добре, а що погано. Що тимчасове, а що вічне. Що значиме, а що ні. Тільки слухаючи себе, людина може наслідувати Дхарму.
– Він далеко випередив свій час. – Знову почув голос Дітара його супутник. – Його приклад, це повчальний урок для сучасного світу. Могутній цар, який обернувся спиною до війни і насильства, прийняв послання світу і добра. Це те, чому вчив нас Ханой, і це те, чому тепер вчить Ашока.
Глава 82
"В Братстві всі ченці рівні. Якщо поранений – треба рятувати, якщо зрадив – треба покарати. Рівність і Єдність – основа Братства".
Вісімдесят друга. Кодекс Братства тибетських ченців.
– Любов подібна до квітки. Якщо квітка гарна і просто сподобалася, то ти її зриваєш, але якщо ти її любиш, то поливатимеш її і доглядатимеш за нею. Тарсіша для мене більше, ніж просто гарна жінка. Вона моя найближча людина. Я люблю її більш за все на цьому світі. – Роздумував Дітар і спрямовувався додому, щоб поговорити з коханою.
Його думки плуталися і стрибали з одного боку в інший. Братство, ченці, Ханой, Монастир – все це не давало йому спокою, але серед хаосу була одна думка, що пробралася глибше за інші.
– Я одружуся на ній! – сказав собі Дітар. – Все залишилося позаду. В світі більше немає війн. Братство в руках Ашоки і Агарія більше не ховається. Це відповідний час для створення сім'ї.
Чернець прискорив свій крок, сподіваючись застати свою кохану в будинку. Йому натерпілося побачити її і поділитися всім, що в нього є. Цей день повинен стати найзначущим у його житті.
Тарсіша закрила двері і вийшла на вулицю. Її чекав Міха. Вдвох вони пішли в бік ринку, де дівчина вирішила закупити їжу і доглянути собі новий одяг, оскільки старий вже зносився в далеких походах. В руках вона несла плетений кошик для овочів. В ньому лежав невеликий мішечок з монетами. Старий циган задивився на гарну дівчину, і та трохи зніяковіла.
– Я ніколи не перестану захоплюватися твоєю красою, Тарсіша. – Сказав він їй, і побачив у відповідь чарівну посмішку.
– Мені здається, що для тебе я, все ще маленька дівчинка, яку ти носив на руках.
– Так і є! – Погодився Міха. – Діти завжди залишаються дітьми, а батьки – батьками. Ви з Дітаром мені, як рідні діти, і я дуже радий, що ви разом.
Тарсіша починала червоніти від слів старого цигана. Вона була досить скромною і милою дівчиною, незважаючи на її бесстрашность і рішучість. Навіть найгарніша квітка може мати колючки.
Вони йшли по вулицях міста, яке жило своїм життям. Тарсіша і її супутник рухалися до центру міста, огинаючи перехожих і іноді зупиняючись у продуктових крамниць, розглядаючи пропонований товар. Свіжі овочі, ранішній улов риби, в'ялене м'ясо, гриби і інші продукти, починаючи від хліба і закінчуючи екзотичними спеціями, примушували очі розбігатися. Відколи Монастир був відкритий для всіх бажаючих, різноманітність товарів виросла, оскільки багато купців знайшли це місце дуже приємним для торгівлі.
Тарсіша не могла пройти повз магазини з тканинами. Тонкі бавовняні полотна, ніжні шовкові сорочки і різні сукні заповнювали вітрини.
– Я б хотіла подивитися те полотно. – Сказала дівчина циганові, вказавши на білосніжну тканину, що висіла на стіні.
– Мм… непогано! – Оцінив вибір Тарсіши Міха. – А як, що до того?
– Так, це теж мені подобається. – Відповіла, розглядаючи червонясту тканину в іншому кутку крамниці.
Вони побували в двох чи трьох крамницях по дорозі на ринок. Після всіх тих пригод, які з нею сталися, вона могла собі дозволити мирне життя. Де не буде втечі і зради, не буде болю і принижень, не буде втрати і жалю. Таке життя, про яке мріяв кожен.
– Відколи ти повернулася, я не міг не помітити твої зміни. – Трохи запинаючись, почав старий. – Так, зовні ви всі так само молоді, як тоді, але я кажу про інше.
Дівчина йшла попереду, зрідка повертаючи на цигана голову і посміхаючись.
– Про що ти говориш, любий Міха?
Барон підшукував потрібні слова. Він йшов, дивлячись під ноги, але зараз високо підняв голову і подивився на Тарсішу.
– Це стосується вас з Дітаром. Я не помітив цього раніше, але зараз впевнений.
– Впевнений, в чому? – Грайливо запитала його циганка.
– В тому, що в вас буде дитина. – Радісно сказав Міха.
– Я б цього дуже хотіла. В майбутньому в нас буде багато дітей. – Почала мріяти дівчина, але старий її швидко перервав.
– Тарсіша, ти при надії.
Дівчина застигла на місці, почувши цю новину. Вона не сумнівалася в тому, що Міха прав. В старого цигана було око накидане на такі речі, і він завжди виявлявся правий. Вона стояла посеред вулиці, шум і метушня навкруги зникли. Її очі наповнилися сльозами. Старий підійшов ззаду і поклав свою руку на її плече. Дівчина тут же розгорнулася і обійняла Миху, заплакавши, ще сильніше.
– Сльози щастя, це найпрекрасніша річ на світі.
Тарсіша підняла голову і подивилася на старого. Її очі світилися, як зірки на небосводі.
– Любий Міха, я така щаслива!
Старий теж не зміг приховати радість, і Тарсіша помітила, як по його щоці потекла сльоза, яку Барон швидко витер.
Чернець підходив до будинку. Сонце вже було майже в зеніті, а він все ще ніяк не зустрівся з Тарсішею. Дітар прискорив крок, в надії відв'язатися від думок, що кружляли в його голові.
– Ханой, дай мені сил, щоб пам'ятати і щоб забути. – Повторював собі чернець. Він задоволений, що завоював її, а вона рада, що він так думає. Рішення було прийнято.
– Це повинно статися, чим швидше. Вона буде щаслива, я обіцяю.
Чернець швидко забіг на поріг будинку і зупинився біля дверей. Він помітив, що його груди здіймаються від глибоких вдихів, а по тілу пробігає тремтіння.
– Це хвилювання? – Сам собі не повірив Дітар.
Він закрив очі і постарався зібратися. Кілька миттєвостей і серце стало стукати тихіше і повільніше. Чернець розплющив очі і ввійшов в середину будинку.
– Тарсіша! – Покликав він свою кохану. – Рідна!
У відповідь не було ні звуку. Чернець зробив кілька обережних кроків – нікого.
– Тарсіша! – Знову покликав її Дітар і знову у відповідь тиша.
В душі ченця пролетіла тривога.
– Де вона? Що могло статися? – Задавав він собі питання.
Роки, прожиті в постійній напрузі, давалися взнаки. Почуття небезпеки завжди слідкувало за п’ятами і примушувало ченця бути у всеозброєнні кожну мить життя. Дітар пройшовся по будинку в пошуках підказок, у голову закрадалися неспокійні думки, які він гнав від себе, як міг.
– Сьогодні саме той день, коли ми станемо ближчі, ніж колись, і я не допущу, що б хтось, або щось, забрало її в мене.
Дітар вже починав відчувати злість і згадувати всіх, хто колись завдавав їй шкоди. Канібалів, циганів, Андрогіна і інших. Він вже дійшов до далекої кімнати будинку, як вхідні двері заскрипіли. Дітар одразу кинувся назустріч.
– Дітар! – Вигукнула дівчина, побачивши свого коханого. – Як добре, що ти вже тут!
Чернець подивився на Тарсішу і відчув полегшення. Вся тривога і занепокоєння розчинилися.
– Хвала Ханою! "Це лише мої погані думки". – Сказав він вголос.
– Це ти про що? – Поцікавилася Тарсіша.
– Я прийшов, а тебе не було, ось і розхвилювався.
Тарсіша мило посміхнулася. Їй було приємно знати, що Дітар за неї хвилюється.
– Мені здається в твоїй голові занадто багато минулого. – Сказала вона і підійшла, поставивши на підлогу кошик з продуктами. – Світ вже не такий небезпечний, як раніше, і нам знадобиться час, щоб звикнути. Ти можеш бути спокійніший за мене. Тут, в Монастирі, я в безпеці.
– Ти права. – Погодився Дітар. – З цього дня все буде по-іншому. Я обіцяю.
Вона притиснулася до його грудей і відчула тепло.
– Так. Сьогодні день дуже важливий для нас.
Чернець здивувався, почувши від неї такі слова. Він вже подумав, що вона читає його думки і знає про те рішення, яке він прийняв. Дітар зняв її руки зі своєї шиї і заглянув у чарівні очі.
– Тарсіша, кохана! Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Бажаю, щоб ти була поруч кожну мить нашого життя. Була так близько, як це тільки можливо. Я не хочу тебе більше втрачати і не втрачу.
Дівчина не відривала очей від коханого. Його слова зігрівали її душу. Нарешті це збудеться. Нарешті їх любов буде скріплена браком, і вони будуть разом назавжди. Ні Братство, ні індуси з їх війнами, ні Ханой і його царство, не змогли їм завадити, любов перемогла! З очей знову потекли сльози щастя, і вона згадала слова Міхи.
– Я теж цього бажаю, мій любий. Я не хочу більше чекати твого повернення, тепер я прагну, щоб ти не йшов. Твоя любов – це кращий подарунок для мене.
– А твоя, для мене. – Сказав Дітар і притиснув її до себе так сильно, що на мить показалося, що вони злилися в одну суть.
– В мене теж є для тебе новина. – Пошепки сказала Тарсіша. – У нас буде дитина.
Чернець відчув, як його ударило струмом. Від кінчиків волосся до самих п'ят, пробіг теплий потік енергії.
– … дитина. – Повторив чернець, щоб переконатися, що йому не почулося.
– Я сьогодні гуляла з Михою, і він сказав, що я при надії. – Ще раз сказала циганка, але чернець вже не чув її слів, він просто плакав.
Плакав, як ніколи. Тарсіша знала ці сльози, сльози щастя.
Весілля – це завжди свято. Союз, скріплений вірою, надією і любов'ю. Це коли ти перестаєш бути самотній. Шлях стосунків один і неважливо, це союз з Богом або людиною. Підсумок такого шляху – злиття. Це та єдність, де одно зливається з іншим повністю. Більше немає "я", є тільки "ми".
Дітар і Тарсіша повідомили Барону, про своє рішення одружитися, і той настільки швидко все підготував, що церемонія була призначена наступного дня. Цигани працювали весь день, готуючи Білокам'яне місто до церемонії. На центральній площі було призначено місце для гулянь. Стояли столи і лавки, бочки з вином і різні частування. Весілля було відкрите для всіх, і кожен мешканець міста був запрошеним гостем. Вже після обіду почали приходити люди і займати місця. Ченці, цигани, паломники, торговці, всі хто був зараз в місті, були присутніми на церемонії.
Міха стояв біля уквітчаного пам'ятника Ануш. Сам циганський Барон був одягнений у візерунчастий сюртук і білосніжні штани. Старий виглядав святково, і можна було навіть подумати, що це його весілля.
Дітар з'явився першим. Чорна мантія переливалася на сонці. Він йшов впевненим кроком до вівтаря з високо піднятою головою і серцем, переповненим коханням. Його брати ченці, циганський народ, духовні шукачі, які оселилися в цих місцях, кожен зробив свій вклад в долю молодого ченця. Він пройшов шлях від цигана в шахті до Нісана таємного Братства тибетських ченців, і все це сталося завдяки підтримці кожного, а особливо завдяки Тарсіші. Дітар підійшов до Міхи, і привітав його поклоном голови.
Старий лише обдарував його посмішкою, і чернець став поруч.
– Ти виріс гідним чоловіком, Дітар. – Сказав йому Міха. – Ти єдиний, хто її гідний.
– Я тільки зараз зрозумів, що чоловіком мене робила не ця мантія або вміння битися, навіть не моя сила або хоробрість, а любов такої жінки, як Тарсіша. Тільки заради неї, я стаю хоробрим, тільки заради неї в мене з'являються сили, і тільки за неї я битимуся.
– Ваша зустріч з нею, воістину доленосна. Я завжди вірив, що ви будете разом, незважаючи ні на що. Вірив, а тепер знаю.
Їх бесіда обірвалася, коли серед людей прокотився гул вигуків. Чернець і циган повернули голови та побачили Тарсішу.
"Життя чоловіка можна вважати прожитим не даремно, якщо за нього хотіла вийти заміж, хоч би одна жінка". Ханой.
Вона їхала до вівтаря верхи на тигрові, якого поруч вів Агіас. Її білосніжна сукня звисала з тварини, ледве торкаючись землі. Обличчя вона не ховала, воно було, як ніколи сяючим. Кожна лінія її тіла випромінювала гармонію. Кожен її рух – граціозність. Поряд з нею йшов великий воїн, який допоміг їй спуститися з тварини.