Євгеній Павлович Литвак
Епоха слави і надії
Глава 6
"Не мирися із злом, бо зло залишене без покарання, множиться, а провина лежить на тому, хто залишив його безкарним".
Заповідь Шоста. Кодекс Братства тибетських ченців.
Світанок в передгір'ї настає швидко. Тільки на сході стало яснішати небо, ченці вже стали збиратися в дорогу. Коли ж сонце зійшло, на полі залишився лише обгорілий будинок Есіна, кузня та десяток шакалів, що розтаскували трупи індусів. Скоро від них залишаться лише обривки одягу та металеві частини обладунків.
Незважаючи на важку добу для Дітара, він відчував навіть деяку бадьорість – чи не до такого життя його, циганського юнака, більше п'яти років тренували ченці день і ніч? Есін, трохи раніше вийшов з табору, щоб йти попереду загону в якості розвідника. Легше було Агіасу, тому що в битві він набував свободи. Тільки маленька Грета мирно спала на спині в тигра. Поруч йшли Мріадр та Надіша, спостерігаючи за дівчинкою, щоб вона не звалилася уві сні з величезного хижака.
Дітар і мудрий Мріадр, скоро звернули увагу, що Агіас і Надіша хочуть поговорити наодинці. Розуміючи, що попереду їх чекає небезпечний шлях, на прикінці якого невідомість, кантрі чернець хотів швидше відкрити дівчині свої наміри. Він ще вночі щиро здивувався, як Надіша билася, нарівні з чоловіками. В Братстві для жінок було інше призначення: вести господарство, любити чоловіків, народжувати дітей. Жінка зі зброєю – велика рідкість. І тут явно простежувався вплив брата.
Та і як можна було розраховувати вижити в джунглях, не маючи бійцівських навичок? Але зараз він признався собі, що йому сподобалося битися з нею плече до плеча.
Надіша йшла поряд з тиграми і погладжувала одного з них. Холоднокровність і розрахунок поєднувалися у ній з ласкою і ніжністю. Ще вночі Агіас, як би ненавмисно взяв в руки лук, яким билася дівчина, і здивувався ще більше, виявивши, що він не схожий на інші. Його вага була куди більше звичайного лука, а сила, з якою він натягнутий, могла запустити стрілу з такою потужністю, що та могла пробити двох воїнів наскрізь. Зараз чоловік намагався впорядкувати думки, що змінювали одна іншу в його голові:
– Вона гарна. – Говорив собі чернець, дивлячись на ходу дівчини, що йде попереду. – Не можу повірити, що вона стане дружиною іншого! Що я можу зробити, навіть якщо я старший і сильніший за її нареченого. Якщо вона вибрала його, то чи потрібний їй я…
Агіас не міг відірвати свій погляд від Надіши, від її фігури, що зводила його з розуму, від її волосся, що майоріло на вітрі. Кожен її рух, від посмішки до вбивчої майстерності бою, зачаровували ченця. Його переповнювало почуття захвату і в той же час туги, від усвідомлення того, що йому з нею не по дорозі. Чим далі він заходив у своїх роздумах, тим більше до ченця приходило переконання, що жити без Надіши він просто не зможе!
Присутність Дітара допомагала Агіасу тримати себе в руках. Він розумів його почуття і, хоч і не втручався в їх справи з Надішею, Агіас відчував, що друг його підтримує.
– Добре, що хоч увснах ми можемо бути з тими, кого любимо. – Заговорив Дітар. – В тебе завжди є шанс бути з нею, Агіас. Вирішувати тобі.
Серце Агіаса пронизала неземна ніжність після слів ченця. Він загорівся пристрастю і відчув, що готовий творити подвиги на її честь.
– Ти зрозумів, що готовий заради неї на все?– Як би роздумуючи про своє, говорив Дітар. – Що підеш у вогонь і в воду, стрибнеш вище за голову, згризеш власний лікоть, аби вона тільки подивилася на тебе трохи тепліше.
– Зараз я жалкую лише за тим, що в мене немає можливості просто так сісти з нею і говорити. Говорити про що завгодно, нескінченно. Говорити, а потім слухати її ніжний голос. Смішити її і насолоджуватися її чарівною посмішкою. Цікаво, чи зможу я жити без думок про неї? Хоч би день, щоб жодного разу не подумати, не згадати? Щоб її ім'я не зронити своїми губами, щоб її образ не сплив у моїй пам'яті. Її очі, теплі руки, прекрасне обличчя і ніжні губи. Вона потрібна мені!
Останні слова чернець сказав так голосно, що Дітар застережно підняв руку. Йому здалося, що дівчина їх почула.
– Чому ти вважаєш, що вона та, кого ти шукав, Агіас? – Трохи повернув голову до свого друга, Дітар запитав.
– Я шукав її, а знайшов себе. Себе сьогоднішнього. Поряд із нею, в мене виявляються здібності, які я ніколи не помічав за собою.
– Цікаво. – Награно вимовив Дітар. – А мені здавалося, що ти себе знаєш.
– Я теж так думав, але поряд із нею… – Почав було говорити Агіас, але Дітар його призупинив.
– Гаразд. Нехай ці твої якості залишаться при тобі. Ти краще скажи, навіщо збрехав їй?
– Збрехав? – Здивувався Агіас. – Про що?
– Про іншу жінку. – Спокійно нагадав він своєму другу. Агіас злегка почервонів, відчувшчи провину.
– Це все через Серафіма. – Почав виправдовуватися чернець. – В мене немає нікого, а в неї є він – син Авраала. Я просто не можу це прийняти.
– Нас завжди вчили говорити і робити те, що ми самі вважаємо за потрібне.
– Я можу вбити його, або зробити абсолютно нікчемним. А що Братство зробить зі мною потім, від цього легше не стане нікому.
– Можеш або не можеш, зробиш або ні – вирішувати тільки тобі.
– В мене вже є заповітне бажання – закрити його мертві очі, поки не виконаю не помру.
– Батько вбивці забуває, а батько вбитого ніколи.
– Мені, тільки мені з цим жити.
Дітар знову зробив знак Агіасу говорити тихіше. Втомившись боротися з думками, Агіас зробив кілька швидких кроків і майже порівнявся з дівчиною. Та відразу зрозуміла, що є розмова. Вони трохи відстали, Дітар же пішов на чолі загону.
Надіша взяла Агіаса під руку. Немов судома прокотилася по тілу ченця від цього дотику. Тоді він почав першим:
– Схоже, що я потребую тебе більше, ніж ти мене.
– Слова стають зайвими, коли говорять про те, чим наповнене серце. Не треба слів, щоб сказати правду. Я бачила, як ти мене вчора захищав.
– Якщо треба я стану другом, найкращим і найвірнішим. Мені б лише знати, що тобі це треба, я завжди буду поруч – повір мені!
– Адже це не буде простою дружбою? Ти мені пропонуєш свою любов. Я ж бачу.
Агіас заговорив швидко, ніби боячись забути слова.
– Я знаю, що хочу бути з тобою. Я хочу жити з тобою, точніше не хочу жити без тебе.
– Я не вірю в те, що ми зможемо бути разом.
– Ти будеш щаслива з ним? З Серафімом? Вірніше, просто без мене. Ти не будеш зі мною, але ти мною будеш пишатися. Я готовий на все заради тебе. Забратися на найвищу гору, щоб дістати для тебе зірку з неба, або спуститься в саму глибину океану, заради найдорожчих перлів. Навіть, якщо знадобитися пробиратися до тебе крізь жахливих демонів, я не здригнуся і вб'ю кожного з них. Я спущуся в Підземний Світ, знайду там найнебезпечніше чудовисько, і його битиму, битиму, битиму! – Кажучи це, Агіас взяв в руки уявний меч і завдав їм удару по повітрю.
– Ти або роби, або не роби, а обіцяти не потрібно.
Агіас хотів ще щось сказати, але вони побачили, що Мріадр зупинив тигра, і назустріч вийшли Есін з Дітаром. Вигляд у них був стурбований.
Одного разу, під час Великої Війни, армія Ханоя врятувала плем'я темнолицих людей і відвела від небезпеки в Підземне Царство, де вони залишалися багато років. Люди племені, навіть живучи в підземеллі, не втратили смуглявість шкіри і свої звички бурхливо веселитися у свята, або сумувати в горі.
Плем'я множилося числом: жінки були плідними, а чоловіки сильними і спритними. Здавалося, їм було добре в Підземному Царстві.
Проте, через одну жінку, ім'я якій Ануш, їх вигнали зі світу, що став їм майже рідним. Зараз вони розсіялися по всій Азії: діти займаються випрошуванням і дрібним крадійством, жінки – ворожінням і також не гребують зазіхнути на чуже, і лише деякі чоловіки є гарними ремісниками і торговцями кіньми. А найталановитіші, стають дресирувальниками ведмедів і заклиначами змій.
З цим народом і виріс Дітар – нині командир варти Білокам'яного, найуміліший і безстрашніший воїн Братства.
Есін говорив спокійно, але вигляд його був заклопотаним.
– Цигани значно зміцнили табір: вежі, пастки, частоколи.
Агіас подав голос:
– Вних накопичилося надто багато золота. Дівати його нікуди, а старий Міха боїться, що чутки про їхні багатства притягнуть до них зграї бандитів, як і до нас.
Від цих слів Мріадр несхвально насупився:
– Щоб не відбувалося в таборі, нам треба потрапити в середину. – Строго сказав Дітар. – Емоції нам не помічник, треба думати головою.
З всієї групи, Дітар був найрозсудливішим і завжди мислив раціонально, завжди вигадував вихід із складних ситуацій, це і допомогло ченцеві стати кращим воїном Білокам'яного селища, а незабаром і командиром варти.
– Так. – Есін також схмурнів, але з іншої причини. – Недалеко розташувався великий табір індусів. Схоже вони з Калінги і серед них є професійні воїни. Також я бачив пару десятків берсерків в ланцюгах. І головне – їх багато. Дві-три тисячі!
– Ось тобі і відгадка на багато питань, Дітар. – Агіас сумно посміхнувся. – Ці цигани ніколи не вміли тримати язика за зубами.
– Та все ж, питань стало ще більше, мій друг. Наскільки далеко готові піти солдати Калінги у пошуках своїх відповідей? Впевнений, що старий циганський Барон щось придумав, щоб зберегти і золото, і свій народ. А мені потрібно зупинити індусів. Тут, на озері біля Білокам'яного селища, або навіть у Монастирі. Скрізь, де вони будуть з’являтися, я битимуся з ними, не даючи рухатися далі.
– Підемо в селище. Там у всьому розберемося. – Запропонував Мріадр. – Якби індусам треба було золото, вони давно б вже спалили циганів дотла. Розвідники шукали щось інше. Чи – когось іншого. – Старий коваль говорив, як завжди переконливо і не кваплячись.
Після його слів, Дітар з Есіном висунулися до веж циганського селища.
Надіша опустила Грету, що прокинулася, на землю. Та все ще була укутана в мантію Есіна, на якій золотом виднівся напис "Сила через радість". Дівчинка, ледве встав на ноги, підійшла до Агіаса і взяла його рукою за штанину. Чернець був не проти, а швидше і рад, що дитині він сподобався. Грета йшла поруч, притискаючись до його ноги. Мріадр задумливо поглядав на довгий кинджал, після чого сховав його. Потім старий став на одне коліно перед тигром, ласкаво взяв його руками за величезні бакенбарди і, втупившись йому в очі, щось ласкаво зашептав.
Тигр у відповідь муркотів, і спробував потертися своєю мордою об голову старого. Той не дозволив, ласкаво тріпав щоки тварини і ніби співучо читав якусь молитву. Надіша сіла збоку і, обійнявши тигра за загривок, також дякувала за дружбу і вірність. Потім, вони мало не силою розгорнули кішку назад, і командами та хлопаннями відправили до джунглів. В циганів тиграм місця не було. Це було правилом Міхи.
Повз попереджених стражників на вежах, всі пройшли до поселення. Агіас помітив, що охорони стало в кілька разів більше, а Дітар сказав, що п'ять років тому вежі були набагато нижчі. Саме стільки він тут не був. П'ять років у Братстві пройшли дуже швидко. Коли він йшов, він і уявити собі не міг, що повернеться, тим більше – при таких обставинах. І все ж таки, доля привела його до рідного будинку.
Ченці поправили мантії і обоє накинули капюшони на обличчя. Мріадр посадив Грету собі на шию, і сказав, що хоче зустрітися з однією людиною. Через мить він сховався осторонь невеликого ринку.
На центральній площі було шумно. Там завжди щось відбувалося, але зараз у галасі, чулися крики відчаю і злості. Друзі вирішили підійти ближче, пробравшись крізь невеликий натовп роззяв. Більшість жителів, ще були зайняті обговоренням недавнього приходу індусів. Проходячи повз людей, Дітар впізнавав багатьох, але своє обличчя приховував. Ченці звернули увагу на крики. До невисокого стовпа, в натовпі на площі, була прив'язана за руки дівчина.
Розпатлана, в яскравій різнокольоровій сукні, розірваній на плечах, з поглядом пантери, що потрапила в капкан, і подряпаною шиєю, ця, чорноволоса циганка була справжньою красунею. Навіть Надіша глянувши на неї, стала ближче до Агіаса, як би побоюючись, що той може закохатися в незнайомку. Дітар, побачивши її, зупинився, як укопаний, і схопив кантрі ченця за рукав. Агіас відчув, що його друг неймовірно напружений.
Високий чорнобородий циган, судячи зі всього – господар будинку, стояв спиною до натовпу, з явним наміром вдарити дівчину величезним батогом. Народ підбадьорював його криками. А дівчина буквально гарчала від безсилля, проте сліз на її очах не бачив ніхто.
Дітар хвилювався, не відпускаючи рукав мантії Агіаса, зробив три кроки вперед і потягнув його за собою. Вони підійшли до хазяїна разом.
– Що тут відбувається? – Звернувся Дітар до господаря будинку. – За що ви караєте цю жінку?
Той озирнувся. Тінь здивування промайнула на його обличчі, але швидко зникла.
– А чому це ченці втручаються у наші справи? Йдіть, вам тут не раді.
– Що вона зробила? – Терпляче і рівно повторив Дітар, чим показав, що він хоче почути відповідь.
– Я пустив її у свій дім, а вона вкрала прикраси моєї дружини. Вона злодійка і доки їх не поверне, я її не розв'яжу. А якщо не поверне, то я відрубаю їй руку. – І циган на підтвердження своїх слів вказав, на притулену до стіни будинку, сокиру. – Ось тільки дочекаємося Барона і відразу перейдемо до покарання.
– Я її купую! – Вигукнув Дітар і подивився на Агіаса. Той, мовчки, запустив руку під мантію і витягнув величезний самородок. – Досить?
Побачивши такий скарб, натовп зашумів. Обурений циган озирнувся і відразу забув про свою жертву.
– Ха-ха! Ченці стали купувати собі дружин з бродячих злодійок? – Він вправно спіймав на льоту, кинутий Агіасом шматок золота і розсміявся. – Я буду першим циганом, хто не стане торгуватися! Цього вистачить.
З цими словами чоловік пройшов повз здивовану дівчину і сховався в своєму домі.
– Ні, не треба! – Закричала дівчина, і сльози хлинули з її очей. Циганки більше всього на світі цінували свободу і знали, що своїх дружин ченці Братства тримають в покірності і не терплять норовливих. Ченці іноді знаходили собі дружин в різних містах країни з бідних сімей або у работоргівців. Це було для дівчат все ж кращею долею, ніж померти від голоду або продавати себе першому зустрічному за гроші. Але циганки ніколи не погоджувалися на таку долю.
Дітар, впевненим кроком підійшов до неї, і у всіх на очах став відв'язувати. Вона плакала і чинила опір, а натовп зловтішно сміявся. Звільнившись, дівчина подивилася ченцеві в очі. На мить завмерши, вона різким рухом зняла з його голови капюшон, немов хотіла переконатися, що це саме та людина, яку вона впізнала.
Як тільки з’явилося обличчя ченця, в натовпі одразу промайнула хвиля здивування. Вони не чули про нього уже ось п'ять років.
– Це що, Дітар? – Зашепотілися між собою цигани.
– Ніби він. – Відповідали інші.
Перешіптування ставали все голосніше і голосніше, доки не перейшли на крик.
– Та це той самий сирота – кричав циган з натовпу. – Він був раніше разом з нею! – Тицяв пальцем на дівчину у стовпа.
Стало ясно, що всі його впізнали. Відразу кілька хлоп’ят кинулися бігти в різні боки, кваплячись розповісти всім дивовижну новину.
Підстрибнувши, дівчина кинулася в його обійми. Сльози страху перетворилися на сльози радості. Чиста і щира посмішка з'явилася на її обличчі. Довге, до середини стегна волосся, смоляного кольору, здавалося, готове було укрити їх від сторонніх очей. Очі її заблищали чорними сапфірами. Красуня плакала і міцно – міцно обіймала свого рятівника. Дітар навіть не був готовий до такого, він лише мовчки, тримав її і гладив по волоссю, що розсипалося по спині.
– Я тут… я з тобою… я з тобою… тепер назавжди…
– …
– Я тебе не кину. Я тебе оберігатиму і більше ніколи не втрачу.
– Впевнений?! – В циганці немов прокинулася дитина. Вона відхилилася, не випускаючи Дітара з обіймів, і розсміялася. – Міцно мене доведеться тримати!
– Так, я твердо в це вірю.
Дітар раптом побачив в очах коханої переляк, випустив її і різко озирнувся.
– Все добре. Я поруч, заспокойся. – Говорив Дітар, майже пошепки притискаючи дівчину до себе.
– Ти знову підеш! Ти змінився!
– Ні, не піду. Я буду поруч і не кину.
Вона відхилилася і, не випускаючи з обіймів свого рятівника, посміхнулася і запитала:
– Ти впевнений, що зможеш дотримати слово?
– Я ні в чому не був такий впевнений, як у цих словах. – Сказав чернець і теж посміхнувся, але помітив, що саме в цей момент вираз обличчя дівчини змінився. В її очах був переляк, Дітар різко повернувся.
Посеред площі, взявши друзів у півкільце, стояли озброєні чим попало люди. Відразу було видно, що це не воїни, а бандитська зграя. Вперед вийшов один із них. Мабуть, його можна було назвати гарним: дорогий одяг не приховував, а тільки підкреслював атлетичну фігуру, волосся зібране в довгу косу, борода обстрижена, а вуса закручені вгору. Дорога зброя була не як у інших, а ретельно підібрана або викована за замовлення – ченці оцінили, що перед ними стоїть справжній боєць. І, схоже – ватажок.
На вигляд йому були років тридцять, коли б не шрами та відбитки розгульного життя на обличчі.
– Ха – ха! Бідний Дітар повернувся за черговою порцією стусанів?! Шрам, що я тобі залишив, не турбує перед дощем? – Єхидна напівусмішка не сходила з обличчя ватажка бандитів. – Та ще і чернечу мантію десь вкрав. Нічого не змінилося: злодюжка прийшов врятувати таку ж злодійку, як і сам. Але тільки сьогодні цього не станеться!
Немов підбадьорені його словами і мовчанням ченців, з – за будинків стали виходити люди. Ці цигани також були озброєні, чим попало: від ножів до сокир і сап.
– Лекса. – Дітар пішов назустріч ватажкові, зробивши знак друзям залишатися на місці, а дівчині приєднатися до них. – Я прийшов сюди не для бійки, і менш за все, чекав побачити тут Тарсішу і… тебе. Я завітав до Міхи з дорученням.
Дітар підходив до Лекси повільно, тримаючи руки на видноті, з відкритими долонями, поверненими вгору. Він робив все, щоб показати свої мирні наміри.
– Я не пам'ятаю образ. З тієї пори пройшло надто багато часу. Я не тримаю на тебе зла.
Дітар навіть не встиг закінчити, як Лекса нестримно зробив два кроки йому назустріч і завдав блискавичного удару кулаком у сонячне сплетіння. Чернець зігнувся навпіл і опустився на одне коліно. При цьому, він все ж підняв руку, зупиняючи друзів, готових було кинутися йому на допомогу.
– Ви, ченці, порушили наш договір і будете покарані!
– Я циган, ченці нічого не порушували! – Гордо сказав Дітар. – Лекса. Ти пам'ятаєш про це? – Голос Дітара залишився рівним і не здавленим після удару.
Агіас знав, як його друга тренували відразу п'ять-шість ченців воїнів, захищатися і тримати удари зі зброєю і без. Тому він утримував і Есіна, і Надішу, щоб ті не діставали зброю. Тарсіша ж просто вчепилася в мантію Агіаса і шепотіла чи то молитви, чи то прокляття.
– А мені плювати, хто ти, чужоземний підкидьок! Ти не циган і не був ним ніколи! Ти – мавпа, яка завжди стояла у мене на шляху.
Лекса ставав хоробріше і впевненіше. Він ходив навколо Дітара, голос його ставав все голосніше.
– Навіть цю дівку, тобі вдалося в мене забрати!
Тарсіша ще сильніше притиснулася до Агіаса і вискалилася, як пантера, готова до бою.
Лекса продовжував:
– Це я хотів її викупити і забрати собі, і я б не дозволив її карати! Але ти з'явився нізвідки, щоб і тут мене випередити! Досить! Настав кінець і тобі, і цьому ганебному союзу з ченцями. Ми відправимо ваші трупи назад у Монастир. Тут, такі як ти, не потрібні! Але перед цим ти побачиш, що я зроблю з твоєю циганкою!
Лекса стояв позаду Дітара і спеціально повільно витягував кинджал. Він явно не повірив, що Дітар дійсно міг стати ченцем. Також повільно він заніс кинджал над головою, як би демонструючи всім, свою силу та правоту. Потім направив зброю до шиї Дітара. За мить до зіткнення клинка і тіла, чернець ухилився, і кинджал пішов в землю.
– Ми прийшли сюди не стосунки з'ясовувати і не мстити. В нас справа до Барона.
Замість відповіді, ватажок ще раз змахнув кинджалом вже поперек, маючи намір потрапити по животу. З легкістю відхилившись від атаки, Дітар встиг завдати прямого і точного удару йому в голову. Він мітив прямо в перенісся, але боячись покалічити свого супротивника, завдав удару в вилицю. Той впав на землю, випустивши свою зброю.
Лекса швидко піднявся на ноги і захотів вдарити Дітара по обличчю, але чернець різким рухом відвів однією рукою удар цигана убік, а другою схопив за потилицю і трохи підштовхнувши, вдарив його лобом об дерев'яну балку, до якої раніше була прив'язана Тарсіша. Потім підставив йому ногу і повалив нападаючого на землю. Це послужило сигналом, щоб з десяток циганів кинулися до ченця з різних боків.
Тарсіша притиснулася до Есіна, який захотів вийти до Дітара на допомогу, але Агіас взяв його за рукав, чим затримав.
– Він сам повинен завершити почате, бо в усіх справ є наслідки.
Тарсіша затрясла мантію Агіаса :
– А якщо в нього не вийде?
– Вийде. Порушимо договір – вони перестануть працювати у шахті. Не хвилюйтеся, для Дітара п'ятнадцять чоловік не повинні стати проблемою, він впорається. В нього був добрий вчитель.
– Це ти про себе? – Надіша зрозуміла, про кого йде мова.
– Так. Зараз він міцно стоятиме на ногах.
Тарсіша здивувалася від почутого. Агіас згадав їх тренування в Тигровому селищі, коли він, кантрі чернець, зв'язував Дітару руки за спиною і примушував битися з кількома суперниками.
Через мить він вже бився з всією бандою. Не дивлячись на меч за спиною і кинджал на поясі, чернець встав у стійку та кулаками прикрив лице.
– Ну що, підходьте по одному. – Він, як в дитинстві, піднявся один проти всіх.
Дітар став спиною йти вздовж будинку і ухилявся від ударів, деякі пропускав по голові та рукам. Але у відповідь чернець завдавав дуже швидких і точних ударів, що збивали з ніг кожного цигана. Цигани його оточили, але він вичікував момент, коли один з них відкриє вразливе місце і не втрачав можливості зробити удар. Природний талант, нині він у цьому переконувався в черговий раз. Дітар бився самостійно проти натовпу, б'ючи одного за другим, і не боячись підставити себе під удар у відповідь.
– Вони вб'ють його! – Крикнула Тарсіша.
Есін зробив ще один крок у бік бійки, але Агіас знову його зупинив:
– Хто чоловіком народжений, той народжений перемагати. Якщо щось можна довести справою, то на це не можна витрачати слова. Дітар завжди повинен залишатися чоловіком.
– Що ж відбувається? Злодійку треба покарати! Чому ченців всі бояться? Ви ж бачите, що вони порушили договір! – Кричав Лекса.
– Що ти наробила? – Запитав Агіас, поки Дітар пропускав удари на їх очах.
– Невже зараз це так важливо? – Обурилася Тарсіша.
– Схаменись, ми ж не такі. – Есін рвався на допомогу.
Але Агіас в черговий раз його зупинив:
– По – перше, він все робить правильно, а по – друге, він ще жодного разу не впав.
– Чому він не бере зброю? Я зробив йому відмінний меч.
– Тому що він їх карає, а не знищує. І ти, мій друг, не мирися із злом, бо зло, яке залишилося без покарання, множиться, а провина лежить на тому, хто залишив його безкарним.
Здавалося, почався якийсь божевільний танок – вихор, до якого залучалося все більше людей: пола чорної чернечої мантії описувала хитромудрі кола, Дітар то злітав над натовпом, то повністю пропадав з очей під купою тіл, щоб знову злетіти. Кожну мить з вихору вилітав хтось з бандитів, щоб поповзти убік. Той, хто брав в руки зброю, або ранив одного зі своїх, або самого себе.
Всі ці кілька хвилин тільки Агіас зберігав цілковиту холоднокровність: він знав ціну, сплачену Дітаром за уміння володіти мистецтвом битви без зброї. Всі інші, навіть Тарсіша, готові були кинутися в бій. Але через хвилину-дві все було закінчено: кілька циганів відтягали Лексу убік і приводили його до тями, поливаючи йому лице водою прямо з глеків. Інші, розбившись по групках, в три – п'ять чоловік, допомагали один одному, злісно поглядаючи в бік ченців.
Тарсіша кинулася до Дітара і стала оглядати подряпини і садна на його обличчі і руках. Есін обернувся до Агіаса:
– Краще було запропонувати їм тиждень роботи в шахті за подвійну ціну. Вдалося б уникнути "цього". Біля воріт стоїть армія індусів – дорога кожна хвилина.
– Це б не розв'язало проблему. Багаторічна суперечка повинна була закінчитися.
Всі глянули на Лексу, що прийшов до тями. Той кількома ударами розшпурляв своїх "помічників" і швидко зник з площі у бік сторожових веж. За ним поспішали його бандити. Назустріч бігла варта на чолі з Маркітаном. Командирові загону було досить одного погляду, щоб визначити, хто найбільше постраждав. Міха зупинив Лексу, схопивши за сорочку. На відстані, не було чутно слів, які говорив йому циганський Барон, але його жести говорили про те, що Міха в гніві.
Бандит не став вислуховувати старого, а лише висмикнув свою сорочку з рук цигана і повернув углиб селища.
Барон зупинився в декількох кроках, даючи можливість гостям наблизитися, дотримуючись субординації: Агіас – кантрі чернець, Дітар – командир вартових, Есін – коваль і лише за ними – жінки, не виходячи через спини чоловіків.
Міцний, гарний і мужній ватажок циганів, абсолютно не виглядав на свої сімдесят років. Ті, хто живуть, поблизу боліт рано старіють, але не Міха. Він немов відшукав чарівне зілля, що дарувало йому сили і довголіття.
Він упізнав Дітара і запитав:
– Що такого жахливого ти побачив в тих краях, що повернувся назад?
В цій фразі було багато сенсу, але тільки для Дітара і Міхи. Минуле ченця було відоме тільки йому. Дітар нічого не відповів, лише дав зрозуміти, що він тут ні як циганське хлопченя, а як чернець таємного Братства.
Агіас зробив крок убік, даючи другу вийти вперед.
– Я говоритиму від імені батька Авраала. – Відповів Дітар, і став поправляти мантію і приводити себе до ладу.
– Тоді ходімо в мій будинок. – Сказав Міха, і вже зовсім іншим тоном, по-батьківськи додав:
– Адже ти не забув, де він. Бери з собою своїх друзів.
В гості вони йшли вже безладним натовпом. Міха все ж – першим, а за ним Дітар з Маркітаном, який все запитував через що бійка, та і взагалі здивувався тому, що циган повернувся через п'ять років, посвяченим у ченці, адже раніше нікому з циганів цього не вдавалося. Всі мовчали, і у кожного на душі була тривога.
Біля будинку Барона, Дітар з Маркітаном відійшли убік, вони поговорили менше хвилини, а потім чернець передав йому шматок золота. Той взяв золото і відразу пішов. На вигляд, це нагадувало деяку плату за угоду.
Міха розпорядився розпалити вогнище біля річки і приготувати вечерю для гостей. Агіас передав мішок, наповнений золотом, після чого разом із Дітаром зайшов у будинок.
У будинку ченці відразу відчули тепло. Сидячи на килимах, Дітар розповідав, як він вже двічі бився з індусами, і що ченці про них майже нічого не знають.
– Вони сьогодні і до нас завітали. Два брати Андрогін і Міланос привели досить велику армію з Калінги, я думаю – близько п'яти тисяч. Андрогін сказав, що на їх країну хоче напасти Ашока, новий Цар мауреїв. Вони дійсно шукають Монастир, оскільки впевнені, що змусять вас стати їх помічниками у війні. А тепер, підемо до вогнища, я розповім, як покарав їх сьогодні вранці.
– Я маю владу від імені Авраала запропонувати вам допомогу: ви можете сховатися в стінах нашого Монастиря.
Барон ввічливо відмовився, пояснив, що сам захистить свій народ. Розмовляючи, вони вийшли на вулицю.
– Залишайтеся в таборі до світанку. Зараз дійсно небезпечно навколо. І розкажи мені про свої плани на Тарсішу. Її теж не було в нас п'ять років, і повернулася вона тільки минулого тижня.
Тарсіша прогулювалася селищем, її не було тут досить давно, і вона пам'ятала все по – іншому. Спогади не завжди точні. Вона зупинилася у крамниці з одягом, задивившись на сукні.
– Хочеш приміряти? – Привітно звернулася до Тарсіши продавчиня.
– Так. – Кивнула у відповідь циганка і звернула увагу, на те, що шнуровка корсета знаходилася попереду. А це означало, що дівчина сама зможе його застібати. Через пару хвилин вона вже уважно оглядала себе. Дивно, але сукня підійшла ідеально і сиділа, як влита.
– Тобі дуже йде. Відразу видно, що річ знайшла хазяйку. Бери.
Сукня дійсно була гарною, пошита в циганському стилі. На грудях – витончене шнурування, рукави три чверті, спина на половину відкрита. Сукня була досить довгою, і вона їй дуже личила.
– Добре, беру. – Погодилася Тарсіша.
Коли всі вийшли до річки, то стали сідати ближче до вогнища. Дітар помітив одного хлопця, років шістнадцяти. В нього був перебитий ніс, а в очах питання без відповіді. Він хотів тренуватися, але ніяк не наважувався бити по дереву. Дітар підійшов до нього:
– Своїми силами. – Це була фраза з книги Ханоя. – Якщо тобі скажуть, що мрії не збуваються – не вір. Вони збуваються, якщо за них боротися.
– Дякую. Тепер все буде по – іншому. – І хлопець завдав удару по тренувальному дереву.
– Я знаю – буде боляче, але лише з болем прийде пізнання. Ти навчишся притупляти біль та керувати своїм тілом. – Дітар наїжачив волосся хлопчикові і той посміхнувся.
– Ей, вихователь, ти збираєшся вечеряти?! – Агіас стояв вдалині і сміявся.
– Так, йду! – Відповів чернець, і подивився на свої руки, кулаки були в шрамах, адже на тренуваннях в Тигровому, він завжди розбивав руки в кров.