Євгеній Павлович Литвак
Епоха слави і надії
Глава 54
"Чернець не поспішає мстити сам, часто за нього це робить життя". Заповідь П'ятдесят четверта. Кодекс Братства тибетських ченців.
День, коли чернець Дітар повернувся в Монастир, був не найкращим у його житті. Втім, хороші дні, судячи зі всього, залишилися в минулому. Дітар знаходився в бібліотеці зі своїми друзями. Сюди були чутні крики і грім набату цілком виразно. Дзвін чуло все селище. Авраал добре пам'ятав цей звук, коли він став Главою Братства, в той самий день, коли підтвердилася пропажа Панадія, і Авраал вперше одягнув мантію Нісана. Шум дзвону міг означати тільки одне, Братство незадоволено ченцем Білокам'яного селища і вимагає виконання Кодексу.
Агіас, Надіша, Тарсіша та Дітар сиділи за столом у бібліотеці і обговорювали останні події. Часи для Братства настали не найспокійніші. Поява Кіана в Братстві і переворот, навели багато шуму.
Великий дубовий стіл, розташований біля стіни, був оточений величезними полицями з різними рукописами. Свити, пергаменти, карти і різні листи лежали всюди. Сонячного світла було недостатньо, і яскравий вогонь лампадок освітлював частину приміщення. Дітар розповідав про Кіана до його зради і те, як він став Книготорговцем. Тарсіша сиділа, поруч не бажаючи упускати можливості бути ближче до свого чоловіка.
– Кіан продовжував діяльність Ханоя і Панадія. Він наказав звести зі всіх Монастирів і міст старі книги для зняття копій. Тоді він ще був ченцем. Привезених в столицю книг, ніхто після цього не бачив, як ніхто і не бачив знятих з цих книг копій. Цікаво і те, що за невиконання цього наказу належала смерть. Дивна турбота про книги, чи не так?
Дітар говорив те, що знав сам, але можливо і це була не вся правда. Кіан дуже слизький тип і всі його таємниці розгадати не так просто.
– Після зняття копій, оригінали зникли. Згоріли одночасно всі великі бібліотеки. Спочатку ченці робили копії, щоб відвести з собою, а потім знищували оригінали. Виходить, що тільки ченці володіють абсолютно всіма знаннями Світу.
Надіша ходила по бібліотеці і роздивлялася старовинні письмена. Велику частину тексту вона не могла прочитати. Різні символи, алфавіти і древні знаки не були їй знайомі. Вона слухала історію Дітара і співчувала Книготорговцеві. Вона бачила в ньому людину, якій довелося покинути будинок і близьких людей заради інших цілей. Очевидно, важливіших для нього.
– А ви колись думали про тих, хто йде? – Вона відірвала погляд від старих сувоїв і подивилася на своїх друзів. – Яку треба мати сміливість, щоб одного разу собі признатися, що так більше не можна? Все припинити, перервати і піти. Піти з кам'яним обличчям, незважаючи на щасливі спогади, які так недоречно проносяться в цей момент. Відчувати провину перед людиною, яку покинув. – Дівчина опустила голову і занурилася в себе, роздумуючи над своїми ж словами.
– Але настає час, і цьому приходить кінець – ми йдемо в життя вічне. – Вирішив додати Агіас. – Спочатку ти чогось чекаєш дуже довго, але піти доведеться всім.
На вулиці посилювався шум людей і дзвони. Голос Дітара зазвучав знову.
– Може, ви і забули, але "втрачені храми" пам'ятають. Такі місця як це, існують для того, щоб не забути. Не дозволити знанням піти разом з поколіннями в минуле.
Надіша підійшла до Агіаса і сіла поряд з ним. Вони були дуже схожі. Схожі не зовні, не характерами і поглядами на життя, а саме – бажанням бути разом. Приймали один одного, як є, не намагаючись змінити. Разом вони наповнювалися і збагачувалися, могли зосереджуватися саме на приємних моментах, не думаючи про несхожість. Об'єднуючою рисою була їх простота у характері, у манерах. Біля неї, у Агіаса виникло бажання стати батьком. Нести відповідальність за свою сім'ю. Бути тим, кого потребують, на кого сподіваються і кого шалено люблять і чекають.
Їй його бракувало, їй доводилося ділити його з Братством, а в глибині душі вона бажала його повністю.
– Чому кантрі чернець особисто займається шахтою? – Запитала Надіша. – В твоїх руках керування цілим Тигровим селищем, а ти весь час знаходишся в шахті. Така поведінка не може бути добровільною. Ось Дітар, займаючи схожий пост, але він цілими днями вивчає бібліотеку. А ось твої обов'язки – це таємниця за сімома замками.
Дійсно, то чим займався її чоловік, було загадкою. Кантрі ченці не прості члени Братства, їх обов'язки і вони самі, можуть бути засекреченими для їх же безпеки і безпеки всього Братства.
Агіас подивився на Надішу. Її очі зачаровували його та вабили. Він перевів погляд на Дітара і побачив, як той заворожено дивиться на нього, чекаючи, що він відповість на питання, яке цікавило його теж. Дівчина помітила обличчя Агіаса і зрозуміла, що влучила в ціль.
– Я здогадалася, що там є таємниця. Що ви там побудували? – З величезною цікавістю запитувала Надіша.
– Ми нічого не будували. Ось в чому справа. Ми відкопали. – Відповідаючи на питання, уточнив Агіас.
– Під час будівництва шахти, ми знайшли двері. Високі і вузькі, з дивного метала. За ними і була бібліотека. Неймовірних розмірів коридори, заставлені писаннями, і полиці з різними артефактами. Все це ми змогли розгледіти тільки після того, як запалили там світло. Сотні смолоскипів знадобилися, що б освітити лише малу частину тієї знахідки. Це і є Шамбала. Частину книг передали Дітару в Білокам'яний, для вивчення. Щоб не було зайвих питань, ченці видають їх, як свої. Інша частина, залишилася на місці.
Велика частина написана на старій мові, яку мало хто використовує. Древня мова ватанаан. Вгадай, хто її знає?
– Цигани? – Невпевнено запитала Надіша.
– Вірно. Вони не копачі, а читачі.
Дівчина дивилася на Агіаса такими завороженими очима, неначе бачить і чує його вперше. В своїй уяві, вона вже малювала собі те місце, з його секретами і знаннями. Шум з вулиці відійшов на другий план і всі були поглинені розповіддю про загублене місце. Кантрі чернець продовжував.
– Вони переводять і копіюють книги. Під землею знаходиться цілий університет. Я проклинаю той день, коли Ханой знайшов ті двері. А мені доручили видавати Шамбалу за шахту. Як на мене, то перша заповідь Кодексу має бути "не переводь" і жити було б легше.
– Не переводь… – Задумливо повторила Тарсіша.
Ще мить тому її коханий сидів поряд з нею, а тепер, коли вона відволіклася від розповіді Агіаса, вона помітила, що Дітар підійшов до вікна. В його голові звучала тільки одна фраза: "Шамбала". Його думки заглушувалися подіями за вікном, і він не міг зосередитися.
– Весь час вона була так близько. Кіан зробив помилку, коли втік, а тепер усвідомивши її, він повернувся. Що тепер відбувається? Хто ще знає про це?
Вона спостерігала за ним.
– Я не знаю, хто були ці люди, або істоти, які створювали той зал, але в ньому є вікна, і східці біля входу, а це означає, що воно не підземелля. Воно засипане майже на пів сотні метрів.
– Але як?
Дітар подивився на Агіаса і уточнив:
– Шамбала була побудована в іншу Епоху.
Агіас схвально кивнув головою:
– В мене немає відповідей на ці питання. Я багато чого не розумію. Цигани переводять книги, і вже готові ми забираємо в Білокам'яний і Агарію.
– А золото?
– В шахті немає золота. Я особисто беру його з Монастиря Агарії і даю циганам, в якості оплати. В Монастирі його було повно, ще при Панадії. Ченці його приносять в Монастир, а не відносять, як ми всім кажемо. Тут все не те, чим здається.
– Але ж з'являються питання.
– Так, у доглядачів "цієї" бібліотеки і виникли такі питання. Вони хотіли винести оригінали і їх спіймали. Ми не творці, ми хранителі, або злодії, як тобі зручніше.
– Що ж за "знання" там зберігаються?
– Там цілий світ. Там про всю планету. Там все життя. Велика кількість різноманітних знань у всіх напрямках. Тисячі тисяч книг: про історію, техніку, будівництво, будову людини, лікування, мистецтво, здоров'я, про зірки, про тварин і рослини, там є про все, це просто незрозуміло.
Наприклад, звідти ми дізналися, що можна лікуватися голодуванням. Тепер ми знаємо, що якщо хворобу не можна вилікувати голодуванням – то вона не лікується, тіло людини саме відновлюється, "будо" – шлях вбивці, який вчить, як можна позбавити людину життя одним ударом, про виховання дітей – "дитина гість у твоєму житті, вирости і відпусти". Все, на чому ми будуємо наше Братство, ми взяли звідти. Лекса теж був перекладачем. Йому дісталася книга про битву на конях. Ти знаєш його, він міг використати знання?
– Обов'язково. – Погодилася Надіша.
Дітар все так само стояв біля вікна .
– Тепер я розумію, яку ви зберігаєте таємницю – чужу таємницю. – Сказала Надіша.
– Ханой і Ануш привели на це місце засновників Монастиря і ціле циганське плем'я не просто так. Я впевнений, що цьому є пояснення. В цьому залі є напис, висічений на камені: "дві тисячі прийшли сюди, один залишився". Але я не знаю, що це означає, і про кого йде мова.
– Чи намагався хтось вкрасти ці знання? – Запитала дівчина, не відриваючи очей від нього.
– Так, багато хто намагався. Одного разу зрадники хотіли винести оригінали цих книги з Агарії. Їх вбили, а Книготорговець втік, один з наших братів – зрадник. Його треба вбити, а книги надійно сховати, поки ними не скористалися.
– А що там ще такого в цих книгах?
– Про стан нашої свідомості. Летаргічний сон і стан глибокої медитації – "соматі". Про джерело безсмертя і тих рептилій, що його охороняють. Інші книги на місці, але ми розкопали чужу схованку, і це довго не може бути в таємниці. Крім Книготорговця будуть і інші.
Шум з вулиці став ще сильніший. Дзвін приголомшував кожного, хто його чув. Агіас і Надіша підійшли до вікна, де стояв Дітар. З вікна відкривався вигляд на простору площу. Натовпи людей збиралися біля будівлі, і їх крики набували виразних слів.
– Ми звинувачуємо тебе Дітар! – Кричали десятки глоток. – Бийте набат!
Ченці не боялися і знали, що за ними стояла правда, підкріплена Кодексом. Прості ченці піднімали голову і вимагали до відповіді Дітара, який на їх думку, "підвищуючи" свою кар'єру – знизив авторитет Братства.
До бібліотеки швидко ввійшов Есін, глибоко вдихаючи повітря:
– Дітар, ти чуєш їх?
Дітар коротко кивнув. Ситуація була серйозна.
– Тепер потрібно думати. Думати і діяти. По можливості чітко і швидко. – Холоднокровно відповів чернець.
– Що відбувається? Спонтанно виниклий бунт? – Есін був схвильований та розгублений. Він говорив, запинаючись все ще не встигнувши, віддихатися:
– Для нього не було ніяких серйозних приводів. Останні п'ять років твого перебування в Монастирі справи йшли добре.
– Щоб підняти ченців на бунт, потрібен не просто заводій, потрібний лідер. – Відповів Дітар і показав на вікно.
Серед натовпу була така людина. Невисокий, товстий, лисіючий чоловік, якого люди слухали, і який кричав голосніше за всіх.
– Я, кантрі чернець ОльханКарин, звинувачую ченця Дітара за трьома статтями Кодекса Братства.
Люди зібралися під стінами будівлі навколо нього і слухали. ОльханКарин кричав на всю площу.
– Я звинувачую Дітара в тому, що під час війни він покинув території підконтрольні Братству, вінпішов з Андрогіном в Калінгу. Втікач!
– Ганьба! – Заволали з натовпу. – До відповіді Дітара!
Галасливий натовп заведений промовою товстуна не стримував своїх вигуків. ОльханКарин підкинув руку, закликаючи до порядку, дочекався тиші, продовжив говорити гаряче і люто. Говорити те, що в інший час не вимовив би навіть у думках. Але зараз чернець знав, що можна все.
Дітар попрямував по коридору до своєї особистої кімнати. Він йшов і озирався на всі боки, що б його не застали зненацька. Тут, хвала Ханою, поки нікого не було, або не встигли, або не посміли. Дітар підійшов до столу, сів в крісло і потер віскі.
– Есін, глянь у двір, з'ясуй, чи не чекають мене там.
– Для цього не обов'язково кудись йти. Напевно чекають. – Спокійно відповів хлопець.
– Напевно. Навіть більше того – погодився Дітар. – І напевно вони мене бачили. Напевно знають, що я тут. Напевно прийдуть зараз сюди за мною. І напевно їх не зупинить те, що я кілька днів, як повернувся. А мені треба пару хвилин спокою, щоб зібратися з думками. Дай мені ці пару хвилин. Есін вклонився і вийшов. Дітар відкинувся на спинку і закрив очі.
– Отже, свої. – Почав він роздумувати. – Дванадцять кантрі ченців, люди близькі до влади. Люди, що являють собою владу. Люди, що здійснюють зв'язок Глави Братства з іншими ченцями, що стежать за виконанням кодексу. Між іншим, це дванадцять чоловік, один з яких стане Главою Братства, якщо Авраала знімуть з цієї посади. Якщо одного разу вони вже це зробили, проголосувавши за Панадія, означає проти Авраала більшість, і повторити таке їм не складе труднощів. Він сидів, закривши очі, і намагався абстрагуватися від шуму на вулиці.
Вся ця ситуація була дуже неприємною, але не реагувати на неї він не міг. Треба було зберігати холоднокровність і здоровий глузд.
– Хто з них так хоче влади? Хто спровокував весь цей балаган за вікном? І невже він настільки безглуздий, що не розуміє самого елементарного – влада його буде вкрай недовгою.
Відповідей не було. Думки понеслися по колу. Дітар дістав пляшку вина, вийняв пробку, щедро наплескав у келих.
– Нестандартні ситуації вимагають нестандартних рішень. – І він залпом спустошив келих.
Друзі зустріли Дітара в коридорі. Вони спустилися з бібліотеки і вирішили знайти його, але він знайшов їх раніше. Тарсіша кинулася до нього в обійми. Їй було страшно від того, що могло з ним зараз статися. Він тільки повернувся до неї, зараз втратити його було немислимо.
– Я все ще з тобою, рідна і тобі нічого боятися. – Заспокоював її Дітар.
Вона подивилася в його очі. Очі повні спокою і миру. Дивно, як такі очі могли спокійно дивитися на смерть і на любов. Він обдарував її чарівною посмішкою, підвів її голову і поцілував.
Тепер вона не боїться, він не покине її. Навіть, якщо весь натовп накинеться на нього бажаючи вбити, він не здасться і відвоює своє життя.
Агіас розумів складність ситуації краще, ніж дівчата:
– Якщо на тебе пішли натовпом, гордися собою! Адже вони по одному тебе осилити не можуть. – І він розсміявся. Це була його підтримка.
Те, що він був поряд з Дітаром, багато означало для ченця. Вони пройшли до воріт, які вели прямо на площу, де зібрався натовп невдоволених ченців. Агіас питально подивився на Дітара і той кивком дав йому знак – "Пора".
Агіас вийшов на вулицю, і натовп різко замовк. Перед ним стояло більше ста ченців. Він окинув їх всіх поглядом, як би оцінюючи ситуацію і обмірковуючи різні варіанти розвитку подій. Хвилинна тиша повисла на площі. Тільки дзвін було чутно, і кожен його удар був, як удар серця, що відлічувало секунди до загибелі. Дітар стояв за дверима і чекав. Чекав, коли прийде його час. Дівчата спостерігали з вікна, сподіваючись не побачити самого гіршого.
– Наш брат, чернець Дітар! – Гордо вимовив Агіас, оголосивши вихід на вулицю Дітара.
І знову гучний вигук ченців заполонив вулицю. Дітар йшов повільно до центру площі, де його чекав ОльханКарин. Він не боявся. Впевнені кроки і високо піднята голова давала зрозуміти роззявам, що перед ними не розбійник і не торгаш, а людина честі, яка не боїться відповісти за свої слова і свої дії. Тепер, коли він був так близько до них, вони не наважувалися кричати все, що надумається. Легко зводити наклеп на людину з відстані, але дивлячись йому в очі, не кожному вистачить сміливості. Особливо в очі такого ченця, як Дітар.
Він на ходу оглянув осіб, спочатку гордовитих і невдоволених, а потім вони змінилися, на співчуваючі і спантеличені. Дітар подумки посміхнувся і зарахував собі перемогу.
Звичайно, вони чекали ченця, що буяє гнівом, в мантії із золотими розписами, а явився молодий хлопець в скромному одязі цигана, в якому він прийшов сюди п'ять років тому.
У своїй кімнаті, він переодягнув чернечу мантію на циганський одяг. І зараз перед ними стояла зовсім інша людина.
– Вітаю, шановні. – Спокійно вимовив Дітар.
ОльханКарин злився і, не бажаючи витрачати час даремно, запитав з великим невдоволенням:
– Чернець, чернець Дітар, що все це означає?
– Шановні, я чув дзвін, і прекрасно розумію, що він означає. Тому, я вирішив полегшити вам роботу і …
Не встиг він закінчити свою мову, як втрутився кантрі чернець Аденський :
– Згідно з Кодексом, Дітар, чернець не має права слова, поки не відповість на всі пред'явлені звинувачення.
– Ченця немає. – Кивнув Дітар. – А перед вами просто циган. Я ж сказав, що вирішив полегшити вам життя і скласти повноваження. Мантія ченця лежить у бібліотеці. А ось будучи простим циганом, який працює в шахті, сьогодні я маю право голоса більшою чи меншою мірою, як і будь-хто в цих стінах.
В натовпі лунали звуки здивування і перешіптування. Всі були здивовані і розгублені таким поворотом.
– Що за балаган? – Вигукнув ОльханКарин.
Він був обурений більше інших. Він прийшов до Дітара з таким великим натовпом ченців і бажав насолодитися своїм тріумфом, але Дітар позбавив його цієї можливості. Дітар подивився на його червоне від люті обличчя і посміхнувся.
– Ось і перше питання! – Підхопив він здивування ОльханКарина. – Що за балаган ви тут влаштували? Або ж ви насправді вирішили, що Дітар прийде до вас виправдовуватися, палахкотіти гнівом або просити про поблажливість?
Натовп слухав обвинуваченого і не міг сказати ні слова. Він виявився мудріший за всіх них і куди чеснішим чоловіком. Доки всі зі здивуванням спостерігали за тим, що відбувається, Дітар продовжував.
– Ні, я не стану. Якщо Братству не потрібний чернець Дітар, що ж, можливо йому згодиться циган Дітар, працюючий у шахті. Якщо і це занадто самовпевнено, я піду зовсім.
– Є Кодекс! – Знову втрутився ОльханКарин. – Згідно з яким, я кантрі чернець ОльханКарин, діючи від імені Братства пред'являю звинувачення тобі, Дітару, посвяченому в ченці кілька років назад, біс візьми, на цьому самому озері. – Він вказав рукою у бік озера і ті, хто повернув голову, змогли помітити дим, який піднімався високо в небо.
Щоки ОльханКарина тряслися від обурення, і його промова була дуже емоційна.
– Чернець же зобов'язаний відповісти на кожне звинувачення, після чого рада розглядає за пунктами.
– … і виносить ухвалу про збереження повноважень або ж їх зняття. – Закінчив за нього Дітар. – Нагадаю так само, що Кодексу зобов'язані слідувати члени Братства, власне ченці, кантрі ченці і Глава Братства. Циган ні до перших, ні до останніх не відноситься.
Делегація ченців поступово почала зменшуватися в кількості. Кричати під вікнами було куди простіше, ніж змагатися з Дітаром мудрістю. ОльханКарин намагався звинувачувати Дітара з приводу і без, згадуючи всі події з його участю. Він не міг прийняти, що Дітар його обійшов і тепер йому нічого не залишається, як змиритися. Він хотів принизити Дітара при всіх, а вийшло зовсім навпаки. Зараз він, кантрі чернець, виглядав повним телепнем, намагаючись звинуватити цигана, що стоїть перед ним.
– Ми прийняли тебе в наше Братство, і ти зобов'язаний наслідувати Кодекс. Кодекс наказує будь-якому членові Братства відповідати за всіма звинуваченнями перед побратимами.
Дітар оцінив всіх поглядом, збентежений натовп більше не підтримували товстуна, а просто спостерігав і слухав.
– Член Братства зобов'язаний відповідати, щоб понести покарання. – Сказав циган Дітар. – В нашому випадку таким покаранням може бути зняття мантії ченця. Повноваження вже зняті. – Він жестом вказав на свій одяг. – Отже, покарання понесене цілком, так що відповідати я вже нікому не повинен. Втім, якщо вам так важливо почути мої пояснення, я готовий.
ОльханКарин отримав другий шанс. Можливість повісити на Дітара всі гріхи і показати всім присутнім, що він підла людина і зрадник. Він зайняв горду позу, випрямивши спину і розпрямивши плечі і почав свою промову.
– Дітар, Братство звинувачує тебе в порушенні 33-ої статті – "убий зрадника". Коли ти виявив Книготорговця, ти його не вбив. Замість цього ти затіяв перемови.
– Мені не зовсім ясно, адже я вбив кожного ченця, який став зрадником.
Він обернувся, звертаючись до всіх, хто дивився на нього :
– Хто з вас, готовий вбити Кіана, брата Авраала, без доказів того, що він зрадник? У мене таких доказів немає. Надасте мені їх, і я прямо зараз приведу страту в дію.
Ніхто не зміг нічого сказати. Такі питання були далеко за гранню розуміння багатьох ченців.
– Дітар! – Продовжив ОльханКарин. – Братство так само звинувачує тебе в порушенні 43-ої статті – "воєнний стан". Ти, будучи ченцем, покинув межі території Братства під час військових дій.
Пішов з Андрогіном, тоді як Міланос холоднокровно вбив Серафіма.
– Нарешті ви згадали. – Різко обірвав його Дітар. – Йде війна. Я не знаю, в чию світлу голову, прийшла ідея влаштувати інтригу, за наявності потужного зовнішнього ворога, але цей хтось у першу чергу думає про себе і в останню – про Братство. Тому, що тільки повний ідіот стане… – Він вирішив не закінчувати цю фразу, знаючи, що всі прекрасно зрозуміли, про що він каже.
– Крім іншого, дозволю нагадати, що результат мого, так би мовити "походу" – Андрогін Братство не чіпає і відводить індусів. Їх війну програно, Калінга розбита, до нас їм більше справи немає.
– Ти привів мисливців на драконів. – Продовжив звинувачувати його ОльханКарин, навіть не бажаючи брати до відома виправдання Дітара.
– "Найняв". – Ще впевненішим тоном виправив його Дітар. – І це, можу додати, успішне рішення. Замість купки ченців зрадників, Братство отримало три сотні мисливців, якими ви успішно прикривалися від людей Міланоса.
Цю гру можна було продовжувати нескінченно, але найголовнішого Дітар вже добився. Натовп більше не підтримував кантрі ченця ОльханКарина, і він залишився один зі своїми звинуваченнями.
– А тепер дозвольте відкланятися. – Сказав Дітар. Розгорнувшись і, не кажучи ні слова, попрямував до дверей бібліотеки.
– Ти не можеш просто так піти! – Кричав йому в спину червоний ОльханКарин. – Ченці пред'являють тобі звинувачення.
Дітар зупинився, обернувся і кинув страхітливий погляд на товстого ченця:
– Ченці не могли пред'явити мені ці звинувачення. Про вищесказані параграфи знало вузьке коло осіб, а саме тільки дванадцять кантрі ченців. Хтось з цих осіб хотів добитися мого усунення. Він цього добився. – Дітар продовжив свій шлях, залишивши за спиною, гнівного ОльханКарина і натовп роззяв, який вже розходився.
Дійшовши до дверей, він знову зупинився. Потужний голос змусив його обернутися.
– Кантрі чернець Дітар йде збирати речі, і йде з Білокам'яного селища. Тепер він житиме біля мене в Монастирі Агарії. – Це був Глава Братства Авраал.
Він прийшов вчасно і несподівано. Зараз в його силах було вирішити цю ситуацію. Кожен чернець, що навіть сумнівається, все одно поважає Главу Братства. Хто б не був, якщо на ньому мантія Нісана – ти вождь. Люди заспокоїлися. Голос Авраала вселяв довіру і захоплення. Дітар зумів самостійно відстояти свою честь і гідність, і укладення Глави Братства підтверджувало, що Дітар не був брехуном. Авраал приніс з собою ще одну новину, яку повідомив відразу за першою, доки всі мовчали.
– Привітайте нового доглядача Білокам'яного селища. – З цими словами він обернувся і вказав на ОльханКарина, який був явно розгублений.
Авраал, Дітар, Агіас і ОльханКарин з його парочкою ченців за спиною, були єдиними, хто залишився від шумного натовпу. Всі мовчали. Навіть злий кантрі чернець не міг відкрити рот. Дітар обернувся і пішов назад до центру площі. Підійшовши до ОльханКарину впритул, так, що було чутно його нервове дихання, він нахилився і прошепотів йому:
– Я тебе прощаю.
Сказати "прощаю" – сильні слова для ченця. Дітар показав свою силу і ОльханКарин, не міг вимовити ні слова.
– Передайте кожному ченцеві, кожній людині в Монастирі. – Голосно звернувся Дітар, до тих, що залишилися на площі. – Кожен у Білокам'яному повинен знати, що я чернець, чернець! І я не намагався втекти під час війни. Я думав про Братство, а не про свою шкуру. Адже я дивлюся не так, як дивиться людина: людина дивиться на вигляд, а Ханой дивиться в саме серце. Немає віку, в якому пізно міняти своє життя.
З цими словами він і Агіас пішли до будівлі. А на площі вже не залишилося нікого, крім невисокого, товстого, лисіючого чоловіка, якого тільки що призначили доглядачем Білокам'яного селища.
Авраал підійшов до ОльханКарину:
– Думаєш, що впораєшся з Білокам'яним краще ніж він? Тепер ти капітан цього корабля, і я забороняю тобі його покидати.