Євгеній Павлович Литвак
Епоха слави і надії
Глава 4
"Відповідальність за свої дії і рішення, це готовність віддати своє життя". Заповідь Четверта. Кодекс Братства тибетських ченців.
Двоє ченців йшли по стежці через джунглі. Небезпечний шлях для них здавався легкою прогулянкою сонячним ранком. Вони вправно і безшумно долали перешкоди із струмків і повалених дерев, вони немов хлоп’ята, змагалися в спритності, усміхаючись і ділячись останніми новинами про загальних знайомих. Навіть, зустрівши королівську кобру і переконавшись, що вона не захищає гніздо, ченці не відмовили собі в витівці подражнити її, ухиляючись від її смертоносних кидків. Потім, немов покаявшись в неповазі до змія, вони сховалися від нього, перестрибнувши невеликий яр.
Навкруги було напрочуд спокійно, навіть птахи замовкли, залишив тільки шум поривів вітру. Тепле повітря, земля, що підсохла за день, не занадто густий ліс і передчуття зустрічі з другом робили шлях коротким.
Есін – коваль відлюдник, жив із батьком, своєю дочкою Гретою і сестрою Надішею, в яку кантрі чернець Агіас був давно і вже нетаємно закоханий. Відлюдником Есін став не з власної волі: кілька років тому, він разом зі своєю сім'єю, був вигнаний із Монастиря Агарії, всього лише за сон свого батька, який Авраал сприйняв, як пророцтво. Вигнання з Братства, означає втрату всього, але для Есіна, це було початком нового шляху. Так воно і сталося: тут, майже наодинці, він набув свободи.
Щоб забезпечити сім'ю, він побудував будинок на полі так, щоб ніхто не зміг наблизитися до нього непоміченим. Поряд з основною будівлею, яка служила житловим будинком для сім'ї Есіна, стояла менша, це була кузня, яка з'єднувалася з будинком підземним ходом. Навіть, якщо ворог і нападе на їх житло, то застати зненацька його сім'ю не вийде.
Ченці вийшли на край поля і побачили будинок коваля. Двоповерхова будова з бамбуковим дахом, своєю формою нагадувала невелику фортецю. Житло виглядало дуже самотнім посеред поля, в оточенні таємних і густих джунглів. Прямо біля нього був невеликий квітник, де маленька дівчинка років семи, гладила пелюстки квітів і наспівувала веселу пісню. Біля неї молода дівчина полола бур'яни. Це і була сестра Есіна, Надіша. Вона часто опікувалася своєю племінницею, доки її брат займався справами або працював у кузні. Друзі підійшли ближче.
– Гляньте, невже це малеча Грета. – Агіас підійшов до клумби, і Надіша йому посміхнулася.
Грета звернула на нього увагу:
– Чернець, скажи, а що ти робитимеш, якщо зустрінешь в лісі небезпечного тигра? – Витріщила очі дівчинка.
– З’їм. – Холоднокровно відповів Агіас.
– Гм, – недовірливо сказала дівчинка, – а якщо тигр буде проти?
– Ну, значить не з’їм. – Легко погодився чернець.
– Рада вас бачити, як ваші справи? – Дітар і Агіас переглянулися. – Може мені називати вас "Кантрі чернець Агіас і командир варти Білокам'яного селища"? – Дівчина явно була у хорошому настрої.
– Все відмінно. – Відповів їй Дітар, оскільки Агіас вже трохи розгвбився, побачивши Надішу. – До речі, Агіас дуже ці … э … ну … квіти. – Дітар підморгнув другу. – Ти доки розкажи йому про них, а мені треба до твого брата.
Дітар знав, що Надіша дуже подобається його другу, адже доки вони йшли, Агіас всі розмови зводив до дівчини своєї мрії. Створення сім'ї тільки віталося – Братству потрібні були нові вірні воїни.
Дітар сумно посміхнувся. Він теж колись був закоханий і знає, як це воно. Агіас, будучи досвідченим ченцем і великим воїном, який без коливання міг перебити цілий загін ворога, про що говорили набиті точки-лінії на його руці, у присутності Надіши перетворювався на юного молодика, що бентежиться. А смуток викликав той факт, що у дівчини вже є наречений, і вона готується до весілля. Обранцем, а вірніше – що обрав її, був син Авраала – Серафім. Дружба або любов – не має значення, коли крім цієї людини не хочеш бачити поряд із собою нікого. Агіасу подобалася Надіша, і дівчина відповідала йому взаємністю. Дітару цього було досить, а в іншому вони розберуться самі.
З Есіном Дітар зустрівся, ледве відчинив двері:
– Вітаю вас брати, ви просто на вечерю встигли. Я так зрозумів, що Агіас ще має справи на дворі? – З деяким смутком він спробував посміхнутися. – Не затримуйся, запрошую всіх до столу.
Чверть години опісля, друзі сиділи за столом в просторій кімнаті.
Есін робив зброю, як для ченців, так і для циган, що жили далі в джунглях. Руки його були суцільно покриті шрамами від опіків, а очі випромінювали впевненість і досвід. Втомлений погляд видавав, що життя у коваля складалося не просто. Його дружина, Оракул Братства, залишилася в стінах Агарії, така була ціна за його свободу. Свобода… Ось, що було його вищою цінністю. Але тепер, вже не володіючи мантією Братства, він був для більшості жителів Агарії чужим, ізгоєм. Есін сів у крісло і розгорнув записку від циганського Барона.
– Ти отримуєш листи? Від кого? – Здивувався Дітар.
Те, що Есін не приховував послання, дозволяло вільно його запитати про зміст. Він не відповів на питання Дітара, а лише підняв на друзів очі та запитав:
– Ви прийшли до Надіши чи до мене?
Дітар обернувся до трьох ченців:
– Якщо з їжею ви закінчили, то один – на дах, а двоє на вулицю. Вночі не спати, докладати про щонайменший шурхіт, йдемо вранці.
Ченці швидко і беззвучно зникли з кімнати.
Есін простежив за їх відходом:
– Брати, мабуть в наших джунглях з'явився ворог. Я навіть уявити не можу, хто він. По вигляду – люди з Калінги, але навіщо їм приходити сюди зі зброєю? Сьогодні я отримав цей лист від Міхі. Барон циганів повідомив, що загін індусів в кілька десятків чоловік напав на табір, де будувалися човни. Кілька майстрів загинули. Ті, кому вдалося врятуватися, говорили, що це були воїни Калінги.
– Ми також відбили напад індусів сьогодні вранці на березі озера. Від бранців немає користі. Думаю, що прямо зараз у Монастирі їх катують.
Есін здивованно схмурнів:
– Довго мовчати вони не зможуть!
– Тому ми і вирішили попрямувати до циган, в надії довідатися у них, що їм відомо.
– Всі новини, які ти дізнаєшся, приведуть тебе до старого ворога ченців – Книготорговця! – Прозвучав суворий голос сивого батька Есіна, що спускався по сходах. – Зрадник, що накликав на Агарію безліч бід і смертей. Тепер, навіть порваний уривок старого манускрипту, притягує всіх, прагнучих золота і заборонених знань, шукати сховані скарби ченців. – Говорив Мріадр. – Доки зрадник живий, не буде спокою для Агарії.
Есін ще нижче опустив голову і стиснув кулаки. Колись він очолював один з таких загонів месників. Вони з’ясували місце угоди між Книготоргівцем і купцями з далеких земель. Кожного разу той вибирав нове місце, але їм вдалося його вистежити. В таверні маленького містечка ченці влаштували засідку. Але в останню мить вони були викриті, і люди Книготорговця перебили майже всіх месників. В страшній бійні Есіну вдалося запам'ятати лише голос зрадника, оскільки обличчя його приховувала маска. А ще, чернець зміг вирвати у ворога книгу, яка готувалася на продаж – "Щоденник Ханоя".
Сам Книготорговець зміг піти цілим і неушкодженим, втративши частину своїх людей, він зберіг своє життя і свободу. Ще до того, як почалася різанина в тісній таверні, Есіну вдалося почути, як Книготорговець обмовився, що найняв, найвідомішого на Сході вбивцю для якихось своїх цілей. Найманець відомий тим, що бере нову справу, лише завершивши попередню, репутація вбивці була занадто кривава.
Після того, як син повернувся в Агарію, Мріадр і побачив той страшний сон, що змінив не лише його життя, але й долю всього його роду. Ось, що він розповів Авраалу.
– Фортеця була вся у вогні. Я не знав, як мені рятуватися і що робити. Понівечені тіла заполонили вулиці Білокам'яного. Було багато болю і крові. Передсмертні крики жителів, змішувалися з тріумфуючими вигуками ворогів. Монастир був у вогні. Ченці кидали камені в невидимого ворога, розбирали завали. Прямо біля ніг Авраала, на купі каміння, лежало мертве тіло мого сина Есіна, а його дружина бігла по вулиці – в скривавленому одязі, божевільно регочучи на все горло.
Глава Братства визнав це віщим сном, і зажадав, щоб Мріадр покинув стіни Агарії. Есін розумів, що батько, будучи вже у похилому віці, не виживе в джунглях без допомоги і тижня. Кидати його на вірну загибель було б для нього ганебним вчинком, та і життя вдалині від селища, буде нестерпним без його дружини – Ліберти. Авраал заборонив їй покидати Монастир, оскільки вона була Оракулом Братства. Есін забрав з собою свою сестру Надішу, а також – прийняв рішення самостійно виховувати дочку Грету до її повноліття.
Дружина нового чоловіка знайде, але дочка не знайде нового батька ніколи. Рішення далося йому нелегко. Він шепотів про себе: "Ти воїн! Так і зараз візьми те, чого гідний, яка б не була ціна"! Зійтися з улюбленою жінкою і розлучитися – однаково не просто, але Есін попрощався з дружиною і пішов з Монастиря. Ліберта залишилася одна. Мріадр замість спокійної і гідної старості, яку він, безумовно, заслужив у боях і працях, зводив стіни їх нового житла-фортеці. Цей будинок став для них одночасно і свободою, і в'язницею.
Друзі ченці розуміли, наскільки важко доводиться цій сім'ї.
Дітар запропонував свою допомогу:
– В джунглях залишатися небезпечно, і я хочу забрати тебе в Агарію. Хоч на якийсь час, доки все проясниться.
– Ні – Похитав головою Есін. – Ти вже мене пробач, але про це не може бути і мови. Давайте відкладемо ці розмови на потім.
Агіас, сидячи за столом, показував веселі личка і смішив Грету, а Надіша спостерігала за ним із посмішкою. Дівчата здавалися такими щасливими. Небезпека не встигла затьмарити їхні життя. Грета, чарівне малятко з каштановим кучерявим волоссям і смарагдово – зеленими очима, із захопленням дивилася на Агіаса.
– Вона така схожа на Ліберту. – Видихнув Дітар, почавши нову тему розмови.
– Як вона зараз? – З цікавістю запитав молодий коваль.
– З нею все гаразд. А ти знаєш, що Агіас віддасть все, щоб зайняти місце Серафіма, щоб бути із твоєю сестрою?
Есін обернувся до Дітара і серйозним тоном заявив:
– Що з нього взяти. – Друзі продовжували вечеряти за великим столом. Їжа була дуже смачна, хоч і скромна. Трохи супу з гострими спеціями та миска зі свіжими перепічками. Есін знову вирішив почати розмову першим:
– Агіас, розкажи нам, будь добрий, чому ти досі без дружини? Чому?
Агіас відкинувся на спинку стільця, відставив піалу з їжею і почав свою розповідь.
– Чому я ще не одружений? Мій батько говорив, що для одруженої людини на першому місці стоїть сім'я. Я впевнений, що поки я кантрі чернець, то для мене номер один – це Братство. В моєму житті був один випадок. Мені подобалася дівчина в маленькому містечку в Індії, і в мене з нею була можливість… Коли мені вперше сказали, що вона любить мене, я відповів, що люблю її більше за життя. Коли ж мені сказали, що вона любить іншого, я відповів, що не тримаю на неї зла. Потім, вона одружилася, і я сказав: "нехай буде щаслива".
Деякий час я не спав по ночах і думав: "Можливо я зробив помилку? А раптом я ніколи не зможу її забути?"
– Ти сумував за нею?
– Щодня. А одного разу я дізнався, що вона померла під час пологів. І тоді я відповів: "Пощастило їй, я кожен вечір помирав, а вона померла лише раз". А зараз я навіть обличчя її згадати не можу. Вона пішла, її більше нема, вона більше ніколи не повернеться. В якийсь момент ми все одно забуваємо ту людину, без якої, як ми думали, жити не зможемо.
Агіас запитав у Есіна:
– А ти помилявся?
– О так, я закохувався в жінок, а вони мене кидали і поверталися до своїх чоловіків.
Надіша, чи то підтримуючи, чи то докоряючи братові, додала:
– Лише той, хто відчув, що таке зрада, може бути вірним.
– Як відсвяткувала заручини? Я чув, у тебе все склалося.
– Чи тобі не знати. – Напружено відповіла Надіша. – Вся Агарія гуляла за рахунок Серафіма.
– За рахунок його батька. – Поправив її Есін. – Так чого бракує тобі? – Продовжував він тиснути на свою сестру.
– Я хочу чоловіка, а не хлопчиська. – Не витримала Надіша. – Такого, як Ханой. "Я за неї візьму провину, я за неї почну війну, я за неї піду на дно, і дно перетвориться на небеса"! – Процитувала вона слова Ануш. – Я прийму до свого серця тільки справжнього чоловіка. Агіас не витримав: – Я не розумію, навіщо Ханой дає людям можливість зустрітися, якщо вони ніколи… якщо ми не будемо разом?
– Поряд з ним, моя сестра буде в безпеці. – Вимовив повільно і чітко Есін, проте твердості та впевненості в його голосі майже не було.
Агіас не звернув уваги на слова коваля і продовжив:
– Напевно підкорити світ легше, ніж твоє серце, Надіша.
Надіша встала з – за столу і знаком показала, що піде за пляшкою вина. Агіас піднявся слідом. Він наздогнав її в сусідній кімнаті. Есін і Дітар залишилися за столом, надавши молодим людям самим розібратися в тому, що відбувається між ними.
– Що ти робиш, Агіас? – Тут же запитала його дівчина. – Навіщо?
– Важко зробити тебе щасливою, але ще важче, знати, що щасливою тебе зробить хтось інший. – Напівпошепки відповів чернець.
– В Агарії повно інших жінок.
– Ні. – Перервав її Агіас. – Таких, як ти, немає і ніколи не буде! Коли мене запитуватимуть про моє життя, я хочу розповідати тільки про тебе.
– Чому я?
– Тому що я закоханий в тебе. – Боязко відповів він.
Надіша подивилася йому в очі. Він говорив правду, але простих слів їй було замало.
– За що ти мене любиш? Що ти в мені знайшов? З чого ти взяв, що я тобі підходжу? – Питання обрушилися на ченця, як кам'яний обвал. Агіас не встигав обмірковувати свої слова.
– Ні за що! Не знаю.
– Що тобі треба від мене?
– Нічого.
– "Нічого" і "ні за що". – Повторила вона слова ченця. – Замислись, про що ти говориш, в цьому немає ніякого сенсу, просто слова.
– Не віддавай мене їй.
– Кому?
– Іншій жінці. – Відповів Агіас не знайшовши інших слів. – Мені не потрібні інші, мені потрібна тільки ти.
Здавалося, молоді люди більше ніколи не зможуть повернутися до цієї розмови, тому фрази вилітали з їх вуст, немов стріли в пекельному бою. І ранили так само.
– Ніколи не бреши мені, якщо хочеш бути моїм другом. Не смій говорити про любов, і ніколи не присягайся мені у вірності. Просто не примушуй мене шкодувати про зроблений вибір. Це в моїх очах страшніше за будь – яку зраду.
– Я думаю про тебе день і ніч! Як же ти мені можеш сказати – "не думай"?
Дітару було знайоме почуття туги і печалі від розуміння, що ти ніколи не зможеш бути з людиною, яка так сильно запала в твою душу. Бувало, в безсонні ночі, він уявляв, яким би могло бути його життя, небудь він ченцем. В такі моменти йому не хотілося бути самотнім, але він один, а потрібна йому людина належить іншому, і вони не можуть бути разом. Але, що Дітару до багатьох?! Він з цим почуттям змиритися не міг ніяк – просто гнав його, переконував себе в тому, що можливо в самий останній момент, Ханой може повністю змінити весь хід його життя!
Шум за дверима притягнув загальну увагу. Звичка до небезпеки підкинула Есіна зі свого місця, і коваль враз опинився біля стіни, де зберігалася його зброя. З отвору, що веде на дах, рухнуло вниз тіло дозорного ченця із стрілою в шиї. Дітар разом з Агіасом, тримали по три короткі списи в руках і вже були біля дверей. На ганку лежало тіло ще одного вбитого ченця. Третій був у кузні, ще мить тому він був живий, але стріла, що вилетіла з-за дерева, пронизала його груди наскрізь, і той впав на землю, видихнувши востаннє.
– Поверніться до будинку! – Крикнув їм Мріадр.
– Агіас, а ти дуже шкодував, що не міг битися разом зі мною в ранковій сутичці? – Дітар перевів погляд на Надішу, і дав їй знак сховатися за столом.
Замість відповіді, Надіша лише посміхнулася, як вовчиця перед боєм, оголивши сліпуче білі зуби. Есін кинув їй кинджал, вона зловила його на льоту і відразу заправила за пояс. Вона підхопила лук і сагайдак із стрілами, який був вже на половину порожній, і вбігла по сходах на дах, переступивши мертвого ченця. Всі приготувалися до бою.
– Дозорці загинули! П'ять зі смолоскипами обходять будинок! – Голос сестри коваля прозвучав у напруженій тиші.
Дах почав горіти, індуси підпалили його відразу з декількох сторін.
Есін схопив спис і побіг до далекої кімнати, де через вікно вистрибнув на двір. Першому індусові він тут же зламав ногу найсильнішим ударом свого списа, після чого перерізав йому горло коротким мечем. Наступний вже нападав, і чернець тут же почав відбиватися від його ударів. Ворогів ставало все більше і ченцеві доводилося битися відразу з двома, а потім і з трьома, по черзі забираючи їх життя. Есін шукав останнього, п'ятого, а як тільки його побачив, то в ченця полетів десяток стріл.
Він зробив ще один ривок і, ухилившись від меча, схопив індуса за сорочку. Прикриваючись ним, як щитом, чернець добіг до дверей і його впустили в середину. Перший поверх був в диму, всі піднімалися на другий.
– Есін, будь у будинку, бережи сім'ю. Ми все зробимо.
– Зроблять вони. – Огризнувся вголос Мріадр.
Нічого образливого такий досвідчений воїн, як Есін в цьому наказі для себе не почув – раз командував Дітар, значить, у нього є план.
– А я на даху що, твоє лахміття сушу?! – Надіша, схоже не на жарт розсердилася, вбиваючи з лука ворогів, вже кілька лежали на землі, не подаючи ознак життя. – Мої стріли не з соломи зроблені. Допоможи хлопцям – їм туго зараз припаде!
Мріадр підняв своє ліжко, і ченці побачили сходи, які вели вниз до підземного ходу. Дітар спіймав себе на думці: щоб спуститися під землю, їм довелося піднятися на другий поверх будинку. Голова сім'ї кинув туди зброю, Надіша випустивши стрілу у темряву в невидимого ченцям ворога, стрибнула у відкритий лаз і їй подали Грету.
Індуси пробили двері і вдерлися до середини, вже на сходах другого поверху, їм відразу дали відсіч. Дітар і Агіас одночасно встромили мечі в груди першим нападаючим. Вони тут же схопи тіла індусів і сховалися за ними, як за щитами. Стріли встрягали, в ще теплі тіла вбитих воїнів. Кинувши мерців на підлогу, Агіас і Дітар пішли в тунель, наздоганяючи Есіна і його сім'ю. Через пару хвилин вогонь охопив весь будинок і ченці проповзли більше ста метрів у напрямку до кузні.
– Надіша! Чому будинок горить? Я ж просив просочити бамбук. – Брат не встиг договорити, зрозумів, що це вже марно.
– Їх залишилося два десятки. Я знайду для них місце на своїй руці. – Агіас явно хотів справити враження на дівчину і показав їй свої крапки -татуювання.
– Це говорить кантрі чернець, чий головний борг – зберегти життя жінкам і дітям? – Відповідь Надіши обрізала будь – яке бажання ризикувати.
Живі і неушкоджені, вони вибралися в підлозі кузні. Тут агарійці підготувалися до захисту, а Надіша знову полізла на дах, озброївшись луком і стрілами. Мріадр відкрив клітки з двома навченими тиграми, а сам повів онучку до потайної кімнати.
Тепер перевага була вже на стороні ченців: стрімка атака звірів і людей на індусів, що розгубилися, стала несподіваною.
Есін, Дітар і Агіас метнули свої списи і шість індусів впали замертво. Надіша допомагала ченцям, а будинок горів і освітлював місце битви. Ті, що прийшли, були перелякані не лише тиграми, що рвали їх на клапті, але і відвагою ченців. Все закінчилося досить швидко.
Посеред поля залишився стояти будинок з однією палаючою стіною, навколо якого, земля була вистелена тілами вбитих. В повітрі пахло смертю. Радості перемоги не відчував ніхто. Дітар мовчки, витирав свій меч, рятувати речі з будинку, що палав, ніхто не квапився.
– Дітар, твоя пропозиція йти до циган разом з вами, ще в силі? – Есін подивився на друга.
– Звичайно, брат. Ми з Агіасом будемо ради вашій компанії. Нам всім треба дізнатися причину нападів, і хто за всім цим стоїть.
Агіас додав:
– Якщо підемо удосвіта, то вже опівдні будемо в циган.
– Добре. Ви збирайте те, що вціліло, а я пошукаю свій "золотий" мішок. Циганів він зробить добріше. Надіша, пильнуй – мало хто ще причаївся за деревами.
Ніхто не міг зрозуміти звідки прийшли індуси, і тим більше з якою метою. Багато років ченці не просто ховалися, але жорстоко карали кожного, хто намагався проникнути на їх територію. Це знали всі жителі: горці, індуси, контрабандисти Калінги і китайці. Звичайно, не можна ховатися вічно, все таємне рано чи пізно стає явним. Таємниця Агарії в небезпеці. Захисник Білокам'яного селища ще не лягав спати, як вже двічі заглянув в обличчя ворогам.
Агіас, збираючи зброю і готуючи спорядження, розмовляв з Надішею. Він був щиро здивований тому, як холоднокровно дівчина справлялася з луком. Зрозуміло, що в цьому заслуга її брата – кращого мисливця цих земель. Мріадр схвально кивнув синові і посадив онучку верхи на тигра. Ченців же не удостоїв навіть поглядом. Він вважав, що це вони накликали небезпеку на його будинок і сім'ю.
Есін обійшов кузню і схилився над невеликою плитою. Коваль з особливою обережністю розкопував землю голими руками.
– Ніколи не слід тривожити останки людей, ні великих, ні простих. Це могила? – Запитав Дітар.
– Це не останки, це моя схованка.
– Ще золото? Схоже, у вас його вистачає, щоб купити весь циганський табір. – Промовив Дітар.
– Це – не золото, це – справжній скарб.
Чернець викопав досить великий згорток і сховав його в свою сумку, що висіла на плечі.
– Книга!
– Так, "Щоденник Ханоя", але не вся. В мене є тільки її частина, а якщо точніше, то кілька сторінок. Як тільки поховаємо братів ченців, ще зможемо трохи поспати в кузні. Сьогодні був довгий день. Тигри охоронятимуть наш сон.
Дітар підійшов до Агіаса, впізнавши його погляд і вираз обличчя.
– Зрозумій, брат. – Почав він першим. – Світ складається з різних людей. Розумних і безглуздих, сильних і слабких. З тих, хто може долю перевернути, і з тих, хто за течією пливе. Ось сьогодні на твій зап'ясток, скільки крапок треба додати? Скільки людей ти врятував? Ось я зміг, ти зміг, а Серафім цей, у нього мрії немає! Не гідний він цієї дівчини, не заслужив.
– Та хіба можна щастя заслужити? – З жалем запитав Агіас.
– Можна! – Заявив впевнено Дітар. – І треба! Сумнівайся в кому завгодно, але тільки не в собі. Не кидай віру, думаючи, що станеш слабшим. Не упускай дівчину, сподіваючись знайти ще краще.
– Не впущу, брат. – Посміхнувся кантрі чернець. – Вже повір. Я свого ніколи не впущу.