Євгеній Павлович Литвак
Епоха слави і надії
– Меч Панадія? Третій і останній, втрачений меч Братства?
– Ми повинні бути готові до всього.
– Дітар, скільки чоловік готувати до вечора? – Запитав Есін.
– Гадаю, я візьму всіх. Тільки ви з батьком і Надішею залишитеся, щоб нам було куди повернутися. – Дітар посміхався в передчутті пригоди. – Готуйтеся до зустрічі.
– Не ризикуй сьогодні, захищаючи інших, тому що я буду далеко і не зможу допомогти.
Всі розійшлися по кімнатах. Ченці залишилися стерегти Ідрога. Агіас, піднімаючись по сходах, зустрів Надішу. Дівчина зупинилася, посміхнулася і шепнула:
– Будь ласка, будь обережним.
Агіас просвітлів і, притиснувши ліву руку до серця, схилив голову.
Вечір поступово розфарбовував вулиці, червонясто-помаранчеве сонце оповідало про закінчення дня. Ледве стемніло, невеликий загін вирушив у дорогу. Ідрог йшов між двома ченцями, опустивши голову, і явно перебував у важких роздумах. Як тільки вони перетнули спорожнілу ринкову площу і втягнулися в вузьку вуличку, то раптом побачили перед собою загорожу, висотою з людський зріст.
– Ще годину тому її тут не було! – Із здивуванням сказав чернець, вдивляючись перед собою.
Зробивши ще кілька кроків, ченці зрозуміли, що це була за стіна – щільно притиснувшись пліч-о-пліч, перед ними стояли десятки озброєних людей.
– Засідка! – Вигукнув Агіас. – Копачі!
В одну мить ченці оголили зброю і подалися назад, щоб вийти на широку ринкову площу.
– Позаду теж засідка. – Хтось з ченців, сказавши ці слова, раптом рухнув вниз обличчям. З його спини стирчав важкий дротик.
Тут же натовп кинувся на ченців, виставивши вперед списи, і ще один впав, пронизаний стрілою.
– Прориватися на площу! – Дітар вихопив два клинки з-за спини. – Бережіть Ідрога!
Загін нестримно атакував ченців. Недаремно всі так боялися копачів – ті виявилися сильним супротивником. Не такі спритні, як ченці, але копачі були дуже добре навчені правилам бою на відстані. Вони метали списи і дротики, стріляли з невеликих зігнутих луків, та були такі ж безстрашні в ближньому бою. Ніхто з них не відступив, багато хто полегли під ударами мечів і кинджалів, але все ж затримали ченців на кілька митей, поки основні сили не приспіли. Сталася сутичка, де вміння вже поступалося силі і натиску.
Коли б не Дітар з Агіасом, то весь загін ліг би в нерівному бою.
– Їх надто багато! Відступаємо! – Мечі Дітара описували виблискуючі круги, розтинаючи кожного, хто наближався, на частини. Спиною до спини з ним бився Агіас. Позначилася їх злагодженість у бою – немов одна смертоносна куля прокотилася по тілах копачів, що намагалися зупинити ченців, залишаючи за собою купу порізаних, обезголовлених і розітнутих тіл. Бій викотився на площу. Тут ченці вже могли застосувати свою бойову майстерність, але при цьому стали гарною мішенню для лучників.
– Де Ідрог? – Дітар раптом зупинився, як укопаний. – Агіас! Де Ідрог?!
Вони побачили чиновника одночасно. Той лежав навзнаки на землі, марно намагаючись захиститися руками від кремезного копача у виблискуючій кольчузі, одягненій зверху на одежу.
– Гармир! Стій, Гармир, не вбивай його!
Але той вже заніс руку з кинджалом у смертельному ударі. Камінь просвистав у повітрі і, отримавши удар в скроню, Гармир впав у пил. Тарсіша закричала:
– Чому стоїте?! Хапайте Ідрога і біжимо!
Четверо ченців кинулися до нього і, підхопивши під руки, винесли з сутички. Втративши свого ватажка, копачі перестали атакувати і відступили, відносячи Гармира з собою. Проте в ченців продовжували здалека летіти стріли і дротики. Дітар швидко відвів загін під прикриття будинків і огорож. Через кілька кварталів він зупинив людей. З усього загону вціліло менше половини. Дітар був у відчаї. Який же він після цього командир?! Обернувшись до Ідрога, юнак побачив, як той раптом мішкувато осів на руках ченців, що його тримали.
Зі спини його стирчала коротка оперена стріла.
– Швидко всі в готель! Біжимо! Агіас, прикрий нас.
Залишивши друга з двома бійцями, Дітар сам звалив Ідрога собі на плечі і в якійсь люті поніс його, не помічаючи важкості. Тарсіша і залишки загону бігли поруч. Буквально виламавши собою двері, вони ввалилися в таверну. Всі, що знаходилися там, схопилися зі своїх місць.
– Що відбувається? – Спохопилися ченці.
– Всі! – Крикнув Дітар. – Бігом на допомогу Агіасу!
Він опустив Ідрога на землю і почав далі віддавати накази:
– Есін, веди їх!
– Надіша, бери свій лук і займи місце на даху. Сьогодні нам знадобиться твоя влучність.
В таверну з другого поверху спускався Мріадр. Дітар повернувся до Ідрога,той явно помирав: кривава піна вже виступила в нього на губах, тіло здригалося в конвульсіях. Дітар з благанням подивився на Мріадра. Той схилився над тілом і намагався якось подовжити життя нещасного. Йому це явно вдалося – Ідрог раптом розплющив очі, сів і швидко заговорив, дивлячись кудись вдалину скляними очима:
– Наближаються змагання. – Говорив Ідрог. – Чуєте? – Він раз у раз закривав очі, закидаючи голову назад. – Книготорговець відправляє свого кращого бійця – жінку Магурану.
Ідрог захрипів:
– Всього буде кілька учасників, а переможець отримає золото Книготорговця. Я повинен був допомогти Гармиру викупити найсильнішого бійця для участі.
Тіло Ідрога зігнулося в останній спробі встати і він обм'як. Радник імператора, маленький немічний монстр, що тримав у страху всю країну, випустив останній подих. Дітар важко піднявся. По опущених у безсиллі руках, на підлогу стікали великі краплі крові, чужої крові.
– Скільки ще її повинно пролитися, заради щастя людства?
Глава 31
"Для чого тобі перемога, якщо ти не знаєш, що з нею робити, чому так наполегливо прагнеш її добути?" Заповідь Тридцять перша. Кодекс Братства тибетських ченців.
– "Страшніше за смерть нічого немає". Хто це сказав? Не воїн і не філософ. Легкодухість і боягузтво, в рази страшніше. Тому що слідом за ними завжди йде рабство і ганебна смерть. В хоробрості ж є сильне бажання жити, що набуло форми готовності померти. Існує така міра боязні, коли людина сама робиться страшною.
Вістрям кинджала Дітар видряпував хитромудрі руни "Страху немає" на чорній стільниці. Деревина, відполірована ліктями і руками тисяч тих, що сиділи за цим столом, згори була зовсім чорна і гладка. Тому значки, криві лінії, риски і точки, здавалося, світилися червонясто-бежевим полум'ям. Здувши стружку, не відриваючи погляд від дивних візерунків, чернець продовжив неквапливу розмову.
– Основа страху – це нереальне прийняття життя. Чи не цьому вчив мене наставник Агіас? Люди не вміють жити, але не хочуть помирати. В цьому і є вся складність. Я живу в своїй свідомості. Мій страх визначений подіями, які стануться в майбутньому, одже, я завжди боюся того, чого не існує. А якщо це так, то мій страх – тільки моя фантазія. Якщо я страждаю через те, чого немає, це називається божевіллям.
– Людина може бути божевільною настільки, наскільки йому дозволяє його оточення, і він сам. Коли ти виділяєшся із загальноприйнятих норм, тебе сприймають хворим. – Відповів йому Агіас.
– Люди переживають почуття провини і сорому через те, що сталося вчора, або страшаться того, що може статися завтра. Одже, душевні страждання завжди грунтовані на чомусь, чого – вже, або, ще – нема. Просто якщо ти не перебуваешь насправді, ти завжди прихований в своїй свідомості, одна частина якої: це – пам'ять, інша – уява. Але обидві вони однаково уявні, тому що, ні та, ні інша не існують прямо зараз. Ти втрачений у своїй уяві. В цьому і суть страху. Будь ти занурений глибоко в реальність – страх випарувався би в лічені миті. Але ніщо людське нам не чуже. Ці настанови, друг мій Агіас, я запам'ятав слово в слово. Вони ведуть мене по життю.
– І привели сюди.
Друзі сиділи навколо величезного столу вже цілу годину. Думки їх були обтяжливі: вони втратили багато людей, завдання уявлялося їм майже нездійсненним, і Дітар оголосив про своє рішення брати участь у турнірі, про який перед смертю сказав Ідрог. Всі вважали це самогубством і повним провалом місії.
Дітар піднявся і сказав:
– Я піду на турнір. Так у нас буде шанс. – Дітар, видихни. Командирові не варто приймати таких поспішних рішень. Ми не знаемо хто твої суперники, ми не знаемо хто їх хазяї. Давай продумаємо інший план, у нас є час до ранку. Ми можемо встигнути. – Агіас заперечував. – Будь ласка. – Дивлячись на Дітара переляканими очима, сказала Тарсіша. – Давай спробуємо щось інше.
– Ви щойно чули, що сказав Цзи Лу Торес, друзі. Не можна втрачати час, турнір починається вже завтра, а нам ще треба добути золото. – Дітар говорив рівним тихим голосом, продовжуючи вирізувати кинджалом глибокі борозни на столі. Цей його спокій найбільше і лякав друзів.
Мріадр мовчав. Він знав, що командира не відмовити. Есіну також були знайомі почуття молодого ченця – адже і сам він випробував подібне після нападу Книготорговця на Монастир Агарія. Надіша дивилася то на брата, то на Агіаса, не наважуючись вступити в розмову.
Три години тому вони скинули тіло Ідрога в мулке русло річки, заздалегідь прив'язавши камені до голови і ніг. За ним послідували і тіла двох ченців, які померли від ран на його руках. Всі розуміли правильність цієї дії, але не Дітар. Для нього смерть кожного була непоправною втратою. Такою втратою для нього був його друг Анріс. Можливо, тому він і став командиром вартових, і його так поважали в Білокам'яному?
– Ми вирушаємо до Цзи Лу Тореса прямо зараз. Він повинен знати про ці змагання. А після – на пошуки. Не можна втрачати ні хвилини.
Чиновник прийняв загін у своєму домі без особливого захвату. Ще менше радості йому принесла новина про смерть Ідрога.
– Не такого розвитку подій я чекав. – Торес заклопотано тер рукою очі, немов туди потрапили піщинки. – Я сподівався на його визнання і справедливий суд. Наш цар буде невдоволений. Можуть початися арешти серед мирних жителів. Що накажете робити, якщо розслідування його зникнення доручать саме мені?
– Наша перевага – швидкість. Ми будемо вже далеко. – Агіас говорив переконливо, але Торес тільки сильніше став терти очі.
– Що мені накажете робити?! Я ж повинен буду дати пояснення – що сталося!
– Коли ми підемо, ви зможете вказати на нас. Навіть місце, куди ми скинули труп зрадника вам покажемо. Ми не боїмося гніву царя – напередодні великої війни, він не стане переслідувати по горах і джунглях якусь жменьку ченців.
– Що за турнір, про який говорив Ідрог? Яке відношення до цього має Книготорговець? – Дітар втрутився в суперечку. – Розкажи нам, що ти знаєш. І не говори мені, що тобі нічого про це не відомо!
Торес, здавалося, перестав нервувати і заговорив зовсім іншим голосом.
– Ми знаємо про подібні турніри. Вони проходять у різних куточках нашого царства і сусідніх державах. "Рівні" таких подій різні: від сільської бійки за пару монет і до…
– До? – З нетерпінням підганяв його Агіас.
– До таких, де ставки дуже і дуже високі. Проходять вони протягом одного дня, бійців виставляється від чотирьох до восьми – чим менше, тим вище ставки. До нього готуються багаті князі і торговці весь рік: збирають гроші на участь, часто в складчину, шукають і тренують бійців. Відразу скажу, якщо за бійців була сплачена дуже висока ціна і вони сильні, то хазяї можуть між собою домовитися, і бій буде не смертельним. Слабких же, чекає смерть. Також такі турніри – свято для простолюдинів і жебраків. В них є можливість непогано заробити.
Для кожного бійця відбирають дюжину озброєних добровольців. Їх випускають на арену на кілька хвилин, щоб на них боєць міг "розім'ятися". Тих, що залишилися в живих, нагороджують по кілька золотих монет. Але таких, дуже мало. Особливо останнім часом.
– Це жахливо! – Вигукнула Тарсіша. – Жахливі, огидні правила!
– У нас так ніхто не вважає. – Цзи Лу Торес усміхнувся і продовжив. – Всі задоволені: публіка отримує видовище, боєць – розминку, що залишилися в живих – рятування від злиднів.
Після декількох митей тиші чиновник продовжив:
– Тільки останнім часом зовсім мало тих, хто залишається в живих – два бійці вбивають усіх за лічені миті. Один з них це – Магуран. Якось вони брали участь разом у одному турнірі, але їх бій був припинений – кожен залишається досі непереможним воїном. Тепер бажають їх знову звести в поєдинку і визначити найсильнішого. Ставки величезні! Тільки за участь сплачуються немислимі гроші.
– Ви ставили своїх бійців на турнір? Сподіваюся, ви чекали таке питання? – Питання Мріадра прозвучало хльостко, як удар бича по спині буйвола. Приблизно таке ж враження він справив і на Тореса. Чиновник здригнувся, але відразу опанував себе, обернувся до Мріадра і окремо з натиском сказав:
– Турніри – це частина нашої культури. Вони проводяться скрізь і завжди, в одному форматі, відрізняються лише сумами ставок та кількістю жертв. Організаторами його є представники вищого статусу. Гільдія торговців, при моєму сприянні, також неодноразово виставляла своїх воїнів, але не цього разу. Ніхто не хоче розоритися або загинути, бо запорука шалено величезна, а договори заборонені: всі б'ються до кінця – на смерть.
– Я впевнений… – Перебив його Дітар. – Я повністю впевнений, що Книготорговець виставить у нагороду саме потрібні нам монети. Нам не треба все золото, нам потрібно кілька монет. Як ви вважаєте, якщо ми відшукаємо бійців до початку змагань і запропонуємо їм розділити між собою все золото, але програти бій, вони на це підуть?
– Дух воїна не дозволить їм піти на таку угоду. Дух воїна – це, передусім безумовне бажання за всяку ціну перемогти. Я не можу гарантувати, що вам вдасться схилити їх скласти мечі. – Відповів Цзи Лу. – До того ж вже оголошено, що на цьому турнірі всі б'ються до кінця.
– Тоді розкажіть, де нам їх шукати. – Втрутився Агіас. – Ми спробуємо знайти аргументи, щоб вони прийняли наші умови.
– Книготорговець виставив свого воїна. – Сумно посміхнувся Мріадр. – Що ж, це частина нашої місії. Шановний Цзи, якщо ми звільнимо місце в списку бійців і внесемо необхідну суму, ви зможете зробити Дітара представником Гільдії торговців?
– Звичайно. Це буде не важко, якщо Гільдії не доведеться платити. А ваша участь тільки додасть нам авторитету в очах знаті і багачів. Ченці – відмінні воїни.
– Знайдіть нам список бійців і тих, хто стоїть за ними.
– Добре, список – не таємниця для нас. – Торес запнувся. – Я не стану приховувати, що після смерті Ідрога, наші домовленості набувають дещо інше забарвлення. Так що я не стану переживати про долю вашої місії, і вашу долю теж. Книготорговець ще жодного разу не затівав турнір, якщо не був повністю впевнений в успіху. А в турнірі бере участь його кращий воїн. Є ще один боєць – він прибув кілька днів тому і зупинився неподалік. Готуйтеся, зі мною піде один із вас – я покажу йому місце, де він зупинився. Чиновник піднявся з місця. Слідом за ним – інші присутні, на знак поваги.
Мріадр мовчав. Він знав, що командира не відмовити. Що ж, для Дітара головне – місія, а для нього, Мріадра – зберегти дітей. Есін і Надіша – його єдине багатство в цьому житті. Мечі і монети, істина і брехня, життя і смерть мали значення для нього тільки тоді, коли торкалися його сім'ї. Втративши багато років тому дружину, старий коваль усього себе присвятив дітям. Він мріяв піти з цього світу в спокої, знаходячись далеко від шумних і повних тривог місць, оточений онуками і правнуками.
Тепер він мовчав і зважував шанси на успіх, від якого залежали життя дорогоцінних йому людей. Обличчя Мріадра ставало все похмуріше.
До ченців явно боги благоволили – торговець, хазяїн воїна, якого їм слід було відшукати, зупинився за два квартали від готелю. Два загони по п'ять ченців у кожному, під керівництвом Агіаса і Дітара легко проникли у величезний будинок. Охорони практично не було, просторий зал на першому поверсі був повний гостей, чулася музика, кидалася в вічі велика кількість жінок у занадто строкатих, хоч і небагато прикрашених, одежах.
– Ми не можемо витрачати час на переговори, Дітар. – Агіас шепотів на вухо командирові. – Візьмемо їх несподіваністю і натиском.
Троє ченців у повному озброєнні, в мантіях, с капюшонами,що закривали їх обличчя, вийшли і стали прямо по центру зали. Інші блокували в коридорах охорону і слуг, приставивши їм до горла кинджали.
– Що це за балаганні клоуни до нас вийшли, батько?! – Юнак у багатому одязі піднявся з ложа. – Я не замовляв цих чорних блазнів!
Дівиці, що оточували його, верескливо підхопили його п'яний регіт. Слідом за ними засміялися і близько десятка молодих багачів, що лежали навколо юнака.
У іншому кінці зали, на великому прямокутному підвищенні, сиділи півдюжини літніх поважних старців. Компанію їм складали жінки – гарні, в строгому одязі. Четверо охоронців з щитами і короткими списами стояли по кутах. Разом із старцями сидів високий, атлетично складений чоловік, що безпристрасно поглядав на те, що відбувається.
Один зі старців, а разом з ним і атлет піднялися.
Не повертаючи голови, Агіас тихо сказав другу на агарійському :
– Це ті, хто нам потрібні – торговець, його син і воїн. Пора діяти.
Не чекаючи відповіді, кантрі чернець подав умовний сигнал загону діставати зброю.
Старець підняв руку:
–Стійте! Припиніть! – Звучним голосом господар будинку зупинив рух. – Зупиніться! Що вам треба?
Вперед виступив Дітар. Він сам був здивований таким оборотом подій і не чекав від Агіаса самовільних дій.
– Потім розберемося. Зараз головне – турнір. – Подумав він.
– Турнір. – Дітар намагався говорити рівно. – Я братиму участь у ньому замість твого воїна.
По залі прокотилася хвиля обурення. З кута, де веселилася молодь, пролунав сміх. Воїн, що стояв позаду торговця, зробив крок вперед, але старець зупинив його, взявши за рукав.
– Я знаю, хто ви такі, ченці. Але ви не знаєте, хто я! Ввійшовши сюди, ви виступили проти цілої провінції Китаю! Ми два роки збирали гроші і тренували наших бійців для участі в цьому турнірі. І привезли кращого! Сюди приїхали найшанованіші в наших краях люди. – Торговець повів рукою в бік свого оточення. – Ми не просто хочемо насолодитися переглядом бою, ми бажаємо побачити перемогу нашого воїна! Якщо ви підете прямо зараз, то я готовий пробачити вашу зухвалість і обмежитися…
– Мені ніколи розмовляти з вами, поважні пани. – Дітар продовжив. – Я братиму участь у турнірі і отримаю перемогу. Чи я представлятиму вашу провінцію, або самого себе – для мене це не має значення. Ви мені потрібні тільки для того, щоб вийти на арену. Якщо ви не зможете мені бути корисні – я знайду інший спосіб. Але всіх вас, ми будемо вимушені… ви розумієте, на що ми готові піти, коли нам важлива мета. А турнір для мене надзвичайно важливий!
Старий обернувся до воїна, що стояв поряд з обуреним обличчям, обмінявся з ним декількома словами і відповів:
– Наш воїн не згоден з тобою, чернець. Чи готовий ти битися за своє право брати участь у турнірі?
Навіть капюшон не зміг приховати зневажливої посмішки, що спотворила обличчя Дітара.
– Я втомився від базікання. Нехай йому дадуть зброю.
Тарсіша сиділа в кімнаті і дивилася, як Есін і Надіша готують спорядження до походу: перевіряють тятиву на луках, вістря і оперення стріл, складають у сумки пляшечки з цілющими мазями і пакетики з травами.
– Вам не здається, що Дітар став якимось іншим в останні дні? – нарешті порушила мовчання циганка.
– Ми всі стали іншими, подруго. – Надіша приміряла на себе пояс з метальними ножами.
– Я не пам'ятаю, щоб ми проливали стільки крові, за все своє життя. – Есін задумливо розглядав короткий меч, немов шукаючи на дзеркальній поверхні його леза відповіді на питання, що мучили його. – Ми завжди билися на своїй території, а завдання в інших місцях були не такими.
– Якими? – Тарсіша стала чомусь злитися. – Не такими кривавими? Так?!
– Так! – Есін раптом спалахнув, немов вугілля під натиском повітря з ковальського хутра. – Так! Не такими кривавими! І вороги ще ніколи так відчайдушно не намагалися проникнути до нас!
Коваль раптом якось обм'як і розслабився.
– Чи ти знаєш, Тарсіша, як це – побачити викований тобою меч, у руках ворога? Це, схоже, як побачити сина серед зрадників. – Есін говорив, важко переводячи дух. – Дітару потрібна підтримка. Дуже потрібна. Тягар цієї місії може виявитися для нього занадто важким. Він молодий, ще не розчарований в житті і в людях і… в наших ідеалах.
– А ти не розчарований, Есін? Ти ще не розчарований в Братстві? В Авраалі і Монастирі? – Тарсіша помітила, що очі подруги повні сліз. – Що з тобою, Надіша? Ти плачеш?
– Нарешті помітила! Дітар "щось змінився"? – Надіша заговорила швидко і голосно, погляд її став колючим – таким, як при розмові з Серафімом. – Наші чоловіки люблять нас! Але, у твого Дітара, є тільки одна турбота – добути монети. Агіас же, тільки що повстав із мертвих, але йому скоро належить битися за наші життя проти Серафіма і навіть – проти Дітара! Якщо… якщо той буде вірний Братству, Авраалу, а значить – і Серафіму. А він буде!
– Пробач, пробач мене Надіша. – Тарсіша обійняла подругу, і вони разом розридалися. По-справжньому, по-жіночому.
Есін дивився на двох дорогих для нього жінок і мовчав. Так, всі вони змінилися. Добре, що Тарсіша не бачила очі Дітара, якими мужніми вони стали.
Мріадр, Агіас і Дітар сиділи навпроти торговця і його протверезілого сина, повільно куштуючи їжу і слухаючи його розповідь.
– Ми сподівалися, що цього року у нас з'явиться шанс на перемогу. Книготорговець останнім часом виставляє на бій Магурана і не чекає опору. Тому і підняв ставки до небес. Ми два роки готували бійця, а ти відняв у нас надію. – Старець подивився на свого воїна, і те, як лікарі перемотували його поламану руку. – Він сміливий воїн, але не досить розумний, як ти. Дякую тобі, що ти зупинився, і не вбив його.
– Тепер ви зрозуміли, що я кращий за нього? І, якщо ви допоможете мені виступити на турнірі, я обіцяю віддати вам все вигране золото, залишивши собі, лише пару монет.
– Тааак… ти краще за нього. Ти покалічив його, навіть не доторкнувшись до зброї. – Молодий син торговця заздрісно дивився круглими очима на Дітара, майже не кліпаючи. – Ти можеш тренувати мене? Я багато чого вмію, але я хочу стати таким, як ти!
– Стати таким, як він?! – Агіас розреготався прямо в обличчя юнакові. – Із ста, що бажають стати ченцем, добре, якщо десяток залишається живими і лише один стає воїном. А такого як Дітар, ще не народила жінка! І навряд чи народить.
– Пробачте мого сина. – Старий торговець постарався зам'яти незручність. – А що скажуть люди, що прийшли з тобою, Дітар? Їм теж буде досить десятка монет?
– Поважний, ти говорив, що знаєш нас – ченців. Не примушуй нас сумніватися в твоїй мудрості. – Агіас широко посміхнувся. – Що для нас золото? Що для вас знання?
– Так-так. Звичайно. Якщо ви знімете свої мантії, то я зможу провести вас на турнір, як свою свиту. Що ви ще хочете дізнатися від мене?
– Магуран. Що це за воїн, що з ним ніхто не може впоратися?
– Це – дух смерті у вигляді людини. Проте – це все ж людина. Жива. З плоті, і в жилах його тече червона кров.
При цих словах Дітар трохи пожвавився.
– На одному з турнірів одному воїнові вдалося подряпати руку Магурана мечем. Бій відразу зупинили. Тепер же цей воїн знову виступатиме на турнірі і, якщо в першій сутичці він зійдеться з …
– … Ваші шанси на перемогу виросли. – Дітар знову подав голос. – Повторю – я отримаю перемогу, отримаю свої монети, а ви отримаєте ваше золото і весь виграш.
– Домовилися, чернець. Ви – мої представники на турнірі.
– А твій єдиний син – гарантія твоєї чесності. – Мріадр встав, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. – Ти отримаєш його разом із золотом за перемогу Дітара. Назви лише ім'я бійця, що наніс рану Магурану.
– Легеза. Його ім'я – Легеза.
Майже одночасно Дітар і Агіас спіймали себе на однаковій думці "Легеза, відмінний воїн, який зробив Ашоку імператором".