Євгеній Павлович Литвак
Епоха слави і надії
Глава 5
"Чернець справедливий. Вчиняй з іншими тільки так, як вони того заслуговують. Той, хто нічого не боїться, могутніший, за того, кого бояться всі". Заповідь П'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.
Табір індусів розташувався в глибині диких лісів. Їх командир був мудрим і сильним воїном, що отримав перемоги у багатьох битвах. Солдати були впевнені, доки він з ними, поразок не буде, але останні зустрічі з ченцями змусили у цьому засумніватися. Андрогін, оточений своїми охоронцями, задумливо вдивлявся в гущавину джунглів. Як досвідчений стратег і тактик, він обмірковував свої наступні кроки.
Вже п'ять розвідувальних загонів, з досвідченими воїнами на чолі, безслідно зникли в цих проклятих місцях. Загін мавра Солара у тому числі. Провізія закінчувалася, солдати страждали хворобами шлунку, від щонайменшої подряпини на тілі утворювалися гнійні рани. Щодня хтось помирав від укусу змій. Надія на досягнення мети повільно згасала. Сумніви солдатів росли з кожним днем, і вони всерйоз замислювалися, чи варто їм ризикувати своїми життями, якщо шансів на успіх зовсім мало.
Пошуки Братства тибетських ченців – дуже складне завдання, яке ніхто ніколи не виконував.
Андрогін ловив на собі похмурі погляди найманців Калінги, солдати вже готові були при першій нагоді підняти бунт або розбігтися. Тільки страх перед командиром і джунглями стримував їх. Кожен вечір по кілька чоловік впадали в шаленство або сльозні ридання.
Шпигуни докладали Міланосу, молодшому братові Андрогіна, про смуту у військах армії індусів. Солдати не знали, навіщо вони вже кілька тижнів блукають джунглями передгір'їв, годуючи собою комах і кровожерних п'явок.
Андрогін думав про те, що сталося пару місяців назад. Від думок про рідні краї стискалося серце. Калінга була для нього всім, і він дуже любив свою країну. Будучи невеликою державою, вона не була для завойовників великою цінністю. Навпаки, всім було вигідно мати місце, де можна безкарно торгувати державними таємницями, гашишем, опіумом і прекрасними дівами.
Багато воєн обходили Калінгу стороною, надаючи їй мирно існувати і розвиватися. Умова була одна – пропускати крізь свою територію війська, надаючи їм продукти і спорядження, за дуже добрі гроші.
Переможці, повертаючись додому, залишали велику частину здобичі місцевим торгівцям і лихварям. Бранці, ставали легкою здобиччю работоргівців. В будь – якому випадку, жителі Калінги мали можливість на ці кошти утримувати, нехай невелику, але добре навчену армію найманців з різних країн.
І ось, в один із звичайних днів, коли місцева знать розважалася тим, що підбурювала на аренах людей і тигрів, прибув посланець свсідньої імперії. З принесеного ним листа, було зрозуміло, що над Калінгою нависла загроза, що виникла, немов з небуття. Небувалих розмірів армія насувалася на Калінгу з бажанням поглинути її. Армію очолює людина, що називає себе "Завойовником". Більше нічого не було відомо про нього і це вселяло ще більший страх.
Цей таємничий військовий командир відправив, написану кров'ю депешу, в якій говорилося, що незабаром, він правитиме всіма землями Азії і всіма народами, що живуть тут. В повідомленні пропонувалося схилити коліна перед новим правителем.
Коли всі вже переситилися видовищами, вином і розвагами, глава Калінги вирішив зібрати раду і обговорити подальші дії.
Ранок застав його за важкими роздумами.
– Цей "Завойовник" – не дрібний авантюрист, адже депешу прислали за всіма правилами. Це дуже шанований владика.
Цар Калінги не став кликати всіх підряд, щоб не сіяти паніку серед людей. До нього були запрошені лише кілька вельмож і начальники варти міста – два брати, та старший радник на ім'я Акурат. Він був кращим другом Андрогіна, і саме він ввів Міланоса в раду. Коли всі були в зборі, до зали прибув гонець.
– На Калінгу війною йде Ашока! – Чутки про його хитрість і військовий талант, вже давно ходять по ринкових площах столиці.
Після слів гінця, Цар подивився на своїх підлеглих, що означало – він чекає їх пропозицій. Першим виступив Акурат:
– Нам не виграти цю війну самостійно! – Заявив він. – По – перше, Калінга не встигне зібрати всю армію за такий короткий термін. По – друге, навіть якщо тягнути час переговорами і обманом, то ми нічого не виграємо. Наша армія поступається кількістю в рази і не готова протистояти такому ворогові. Найманці не стануть битися за безнадійну справу, а місцеві давно перетворилися з воїнів у вартових.
Цар мовчки кивав головою, знаходячись в роздумах. Після слів Акурата стало зрозуміло, що самостійно йому мауреїв не здолати, а віддати ‘’Завойовникові’’ країну означало втратити її назавжди!
– Говорити про безнадійність нашого положення мало. Треба шукати рішення і тому ви тут.
– Ашока не стане вести всю свою армію так далеко і, можливо його загрози так і залишаться загрозами. – Висловив припущення один з братів.
– Можливо! – Повторив Цар. – А можливо і ні. Ми не маємо права так ризикувати і залишити свій дім без захисту.
– За свій народ завжди треба битися. – Вставив своє слово Андрогін.
Люди в раді, відомі своєю незацікавленістю у війні, переглянулися кривими усмішками, це не вислизнуло ні від Андрогіна, ні від старшого радника.
– Є шанс розбивати армію Ашоки частинами. – Продовжив говорити воїн про ту перевагу, що дає їм знання території. – Кожне селище досить укріплене, щоб витримати напад невеликої армії. Так що, вклавши сили і засоби, можна перетворити їх на досить сильні фортеці. Ворогові буде не так легко втілити свої плани. Ну і, звичайно, маючи сильні зв'язки у злочинному світі декількох імперій, можна найняти вбивцю, другого, третього, – скільки знадобитися – і Ашока буде зупинений!
Нарешті, Цар почув ті слова, які чекав. Хоч одна людина готова йти в бій за свій дім. Андрогін продовжував свою промову:
– Необхідно лише прийняти правильне рішення – битися до кінця. Ми, існуємо вже багато років, і не можемо дозволити стерти нас з лиця землі та викреслити з історії. Додав впевненості правителеві і Міланос. Він запропонував вести переговори і, можливо, домовитися про зустріч з "Завойовником" , а поки почати збирати армію.
– А доки переговори тягнутимуть час, ми можемо відправитися на пошуки таємного Братства тибетських ченців. І зробити все, щоб вони погодилися битися за Калінгу. Це відразу дало б країні великий загін провідників, розвідників і добре навчених воїнів.
Після вислуханих аргументів, правитель прийняв рішення відправити Андрогіна і Міланоса на пошуки Братства, Акурату доручив зміцнення фортець, а братам – збір для цього необхідних коштів. На величезне незадоволення останніх, рахувати гроші, що поступають, розподіляти і контролювати їх використання, правитель вирішив особисто.
Зараз Андрогін сидів біля багаття і дивився на згасаюче вугілля. Тепер йому треба було терміново знайти і переконати ченців битися на його стороні. Часу на це практично не залишалося – величезний загін, блукаючи у джунглях, сильно порідшав, воїни пали духом. Лише дві речі мотивували солдатів і утримували їх від бунту. Це страх страти і бажання отримати обіцяну нагороду.
Розвідники не поверталися. Лише один загін, наштовхнувшись біля річки на десяток якихось темнолицих, зопалу перебив всіх їх, не залишивши нікого, кого можна було б допитати. Проте, там, де є десяток чоловіків, мають неподалік бути жінки та діти. А одже – табір.
І ось було виявлено велике укріплене селище. Армія гарячково готувалася до походу. Міланос у супроводі дюжини вершників носився по табору, контролюючи збори і підбадьорюючи солдат. Андрогін був впевнений, що знайшов Братство. Наказав осідлати для себе коня, він з братом поскакав в авангард передового загону армії, що вирушала.
Дорога крізь ліс ставала все вужчою, з обох боків на неї наповзало болото, що буквально кишило комахами і зміями. Коні могли йти лише по три в ряд, потім – по два. На краю лісу індуси побачили дві сторожові вежі, кожна з яких височіла над деревами на кілька метрів. На обох знаходилися лучники, які були готові у будь-який момент вистрілити. А прохід між укріпленнями нагадував ворота, лише фортеці там не було, а тільки дорога, вірніше невисока насипана стежка, яка йшла від веж до селища.
Андрогін здогадався, що це єдиний шлях у табір, вежі неможливо було ні обійти, ні оточити – болото підступало прямо до скелястої основи пагорбів. Судячи з усього, до селища було не менше двохсот – трьохсот кроків.
Андрогін зрадів побаченому, і вирішив, що йому нарешті посміхнулася удача, і вдалося знайти ченців.
– Брат ми у мети! – Він обернувся до Міланоса.
– Обережно, ми не знаємо, що у них на розумі, і ми вже зустрічали таких воїнів, як на цих вежах. – Але Андрогін лише відмахнувся.
– Вони не зможуть нам нічого зробити. – І широко посміхнувся. – З нами потужна армія. Не божевільні же вони?!
– А якщо божевільні? – Перепитав молодший брат.
– Тоді я знищу їх Монастир.
На чолі десятка воїнів особистої охорони Андрогін попрямував до входу в поселення. Він запропонував братові йти разом з ним, але Міланос відмовився.
– З нас двох воєначальник – ти. І ти ведеш цю армію. Йди і все розвідай.
В інший час Андрогін знайшов би спосіб змусити брата підкоритися:
– Немає нічого поганого, якщо вся слава і нагорода від успішного походу дістанеться мені. – Швидко пробігла думка в голові і індус посміхнувся.
Андрогін кивнув і попрямував до веж. Поки він йшов, то помітив, що на болоті, в деяких місцях були невеликі дерев'яні захисні укріплення. Вони були пов'язані між собою мотузками або плетеними сходами, які так само кріпилися до дерев. Побачити з першого разу їх було складно, вони були замасковані під колір болота і джунглів.
Біля веж стояли два десятки вартових, які не дуже здивувалися індусам. Один смуглявий, високий, двадцятирічний хлопець зробив пару кроків назустріч.
– Вітаю тебе житель таких небезпечних земель! Моє ім'я Андрогін. Я і моя армія прибули із держави Калінга.
– Вітаю тебе. Я Маркітан, син Барона. Що тобі треба, Андрогін з Калінги? – В голосі юнака Андрогін розчув не то кепкування, не то презирство. Але… мета близька – геть дрібниці!
– Мені потрібен ваш правитель. Я хочу говорити з ним. В мене важливе послання від верховного правителя Калінги.
– Міха – мій батько і наш вождь. Для тебе він буде Барон. У нас не прийняті інші титули. Батько зараз знаходиться в будинку. Залиш зброю, і я тебе проведу.
– Ні, з цим я не згоден! Воїн Калінги ніколи не розлучається зі зброєю. Я йду до Барона і горе тому, хто перегородить мені шлях! – З цими словами Андрогін повів свою охорону між вежами, не звертаючи уваги на протести в погляді Маркітана.
Індуси спішно крокували, лише підвели свої щити, немов приготувалися до стрільби лучників. Але кожен їх крок був впевненим, вони навіть не озиралися, оскільки всі вони відчували гнів Андрогіна. Вони пішли так швидко, що Маркітану з половиною загону вартових довелося, мало не наздоганяти їх. Дійсно, якою небезпекою можуть бути десять чоловік для табору циганів?
А індус був у сказі, він вже зрозумів, що переплутав циган з ченцями. Через сотню метрів він сховав свій меч, а охорона опустила щити і полегшено зітхнула. Битви не намічалося. Вони не почули ні тривожного сигналу, ні кличу до бою.
Маркітан вирівнявся з Андрогіном, і сказав гостю:
– Андрогін з Калінги, я проведу тебе, але хочу попередити: не показуй свій меч моєму батьку. Заходити в його будинок зі зброєю – не прийнято.
Індус проігнорував ці слова і дивився, як цигани збиралися біля входу в табір. Форма селища здивувала індусів, вона була кругла і обгорожена невисоким частокілом, його було видно здалеку. Будинки всі однакові, а в центрі селища знаходилися колодязь і шибениця – символи єдності і правосуддя. Маркітан повів їх вузькою дорогою по краю селища, а точніше за табір – до підніжжя кам'яного хребта. Там і знаходився величезний в порівнянні з іншими будинок Барона. Всі увійшли в середину.
В одній із кімнат їх чекав Міха. Високий бородатий чоловік з грізним поглядом. Барон, ігноруючи вітальний жест Андрогіна, вказав на вхід до наступної кімнати без вікон, але ще з одними дверима. В ній на підлозі лежали важкі килими, стіни освітлювали кілька смолоскипів, а на стелі, драпірованій грубим полотном, був малюнок змії, що кусає себе за хвіст.
– Мене звуть Андрогін. Я командир армії Калінги і я шукаю таємне Братство ченців, що ховається в цих місцях. – Ще раз представився, індус, пояснюючи хто він. – І якщо ви не допоможете, то мій верховний правитель наказав мені знищити вас або забрати в рабство всіх непокірних.
Якщо Міху і обурило таке звернення, то вигляду він не показав. Циган лише щось сказав пошепки синові на вухо, і той миттєво вийшов з будинку.
– Ми нічого не знаємо про ченців. – Відповів він своєму гостю – Ваші загрози нічим не освіжать мені пам'ять. Вам краще покинути наші землі. Так буде кращий для всіх. – З цими словами Міха вказав на двері, через які пішов Маркітан, але індус лише усміхнувся.
– Ти безглуздий старий, якщо думаєш, що я злякаюся жменьки циган. Перед вашими вежами стоять тисячі моїх воїнів. Я знаю, що оголивши мечі, ми, можливо, зараз загинемо, але чи обміняєш ти наші десять життів на існування свого народу? – Закінчуючи ці слова, Андрогін вийняв свій меч, а з ним оголили клинки і його воїни.
Циган прокашлявся і підняв очі:
– Від нас не буде толку, як від рабів. Але якщо ви підете з миром, то я дам вам стільки золота, скільки ви зможете донести. – Міха жестом наказав циганам прибрати мечі, і килими – з підлоги. Потім цигани зрушили дерев'яні балки, і всі побачили широкий вхід у підземелля.
Такої кількості золота Андрогін не бачив жодного разу, навіть будучи послом Калінги до імператора Піднебесної. Двоє циганів, взяли шкіряні мішки і стрибнули до ями, де стали наповнювати їх самородками. Андрогін наказав своїм воїнам допомогти циганам.
– Доки твої люди вантажать золото, я б хотів з тобою поговорити. Тут дуже багато зайвих очей і я не хочу, щоб наша розмова обговорювалася між простими вояками. З посмішкою, запросивши індуса пройти вперед, циганський Барон вийшов за ним через другі двері. За невеликим подвір’ям виявилася вузька кам'яниста дорога.
– В нас нема відомостей про ченців і їх Монастир. Сказати де їх Братство я не можу, тому що ніколи там не був. Ми знаємо про їх існування не більше вашого. Зрідка ми зустрічаємо людей в мантіях, що купують їжу і інструменти, але стверджувати, що це саме вони, я не можу. Вистежувати їх у мене було марно, тому тобі доведеться шукати їх самостійно.
Андрогін процитував фразу свого брата, яка була сказана в залі зборів перед їх імператором : "Той, хто знайде ченців і укладе з ними союз, правитиме світом".
Двоє йшли поселенням, доки не прийшли до кладовища. Міха продовжував говорити:
– Такими методами, як у тебе, союз ви не укладете. Ти зробив дві помилки. Перша,– Міха кивнув у бік кладовища, де цигани ховали своїх братів, полеглих від зброї індусів, коли ті напали на селище, що тоді будувалося. – Твої розвідники вбили ні в чому не винних людей, чоловіків, батьків, братів.
Він розгорнувся і попрямував назад до будинку, Андрогіну нічого не залишалося, як піти за ним. Індус йшов за циганом, передчуваючи багатство і виношуючи думки про те, як заволодіти іншим золотом.
– За таку суму можна відкупитися не лише від Ашоки, але і від усього світу. – Говорив сам собі Андрогін – Та що там відкупитися? – Можна створити свій світ!
Зухвалу мову цигана він розглядав просто, як порожні настанови переляканого старого.
– Друга, – продовжив Барон, – те, що ти посмів погрожувати мені і моєму народу, навіть не дізнавшись, хто ми такі. Я впевнений, що мій син попереджав тебе з приводу зброї.
Індус не розумів, чому Міха розмовляє з ним таким тоном, поки вони не зайшли назад у будинок. Там цигани складали в ряд мертві тіла його охоронців – кращих воїнів його армії, а скарбниця була знову закрита. Маркітан із загоном вартових біля воріт закрив йому вихід. Барон обернувся до індуса:
– Зробиш третю помилку, і я відправлю тебе до прабатьків!
Андрогін спохмурнів. Недаремно він був командувачем армією: навіть перед обличчям неминучої смерті, він не втрачав здатності думати. Якщо його не вбили, значить, вони розраховують на те, щоб він відвів армію.
– Якщо ти і в правду думаєш, що я тобі це пробачу, то ти безглуздий, як стара кобила. Я зрівняю твою глушину із землею.
– Ти правий. Якщо б я так думав, то був би дурнем. Добре, що це не так. – Відповів Міха на загрози індуса. – Я не думаю, я в цьому абсолютно впевнений! Ні ти, ні твої люди не зможуть знищити ні мене, ні це селище. І це ти -дурень, якщо думаєш, що це у тебе вийде.
Андрогін розсміявся, але вже не так самовпевнено.
– Мої воїни перевершують в кількості та вміннях! Я веду найкращих країни.
– Мертві твої найкращі. – Міха вказав на трупи його особистої охорони. І Андрогін зрозумів, що жоден з циган не отримав в сутичці навіть подряпини.
Барон взяв обома руками індуса за комір сорочки, незважаючи на свій вік, сили в нього було досить, щоб сорочка гостя репнула. Міха наблизився до нього настільки близько, що Андрогін відчув його дихання, і відчув, як погляд цигана проникає прямо в його душу. Потім лівою рукою старий вдарив його по обличчю і викинув до свсідньої кімнати. Гість ударився об одвірок і, зігнувшись навпіл, ледве втримався на ногах. Такого приниження він ще ніколи не відчував!
– Забирайся! – Прокричали цигани.
Швидким і твердим кроком, індус попрямував до виходу, на вулиці зупинився, обернувшись обличчям до будинку, він вийняв свій меч, що блиснув на світі сонця і покликав Барона:
– Міха! Я чекаю тебе. Виходь і покажи, на що ти здатний! – Андрогін був серйозний і не жартував. В уміннях управлятися зі зброєю, він був одним з кращих в Калінзі, а його холоднокровність не давала руці здригнутися в потрібний момент.
Циганський Барон повільно з'явився на порозі свого дому. Він не відривав погляд від індуса. Величезна сокира, яку він тримав в правій руці, виглядала загрозливо. Андрогін тут же стиснув свій меч двома руками, приготувавшись атакувати. За ним, у всеозброєнні стояв його син з вартою. З всіх боків підходили вже не цигани, а воїни в легких шкіряних обладунках, зі списами, мечами і щитами.
– Пам'ятай, зробиш третю помилку – сам проситимеш мене про смерть.
Розуміючи, що зараз не час помирати, він розвернувся і не озираючись, попрямував до виходу, розштовхуючи циганів, що стовпилися. Він прийшов сюди з вимогою і воїнами, а йде з ганьбою і порожніми руками. По дорозі його проводжали сотні циганів своїми лютими поглядами. Це були не просто чоловіки і жінки, це були воїни, які були готові не лише до захисту свого дому, але і до нападу на ворога.
Він подумки лаявся, а брови його повзли вгору від люті і приниження, він дозволив себе обдурити.
Маркітан провів його до краю табору:
– Йди Андрогін з Калінги. Ми тобі не вороги, але навіть не думай повертатися.
– Я можу вбити тебе прямо тут, але відчуваю, що ти мені ще згодишся! – Прошипів крізь зуби індус, і ледве чутно додав. – А інтуїція жодного разу мене не підводила.
Індус вийшов з селища. Тепер, коли безпосередня небезпека минула, почало приходити усвідомлення того, що сталося. В якійсь мірі йому було страшно. Холодок пробіг по його тілу. Адже у будинку могло виявитися не десять, а одинадцять трупів.
– Я залишив там своїх друзів і кращих воїнів. Жменька циганів втерла мені носа і перебила всю мою охорону. – Злився на себе Андрогін. Потім він згадав фразу свого друга Акурата: "Минуле – в минулому" і йому стало легше.
– В мене досить воїнів, щоб штурмом опанувати поселенням циганів. – Продовжував свій монолог провідник індусів. – Помститися за приниження? Ні. Цінніше, те золото, що цей Барон зберігає в себе. Але, побачивши таку багату здобич, кожен з моїх підлеглих, захоче стати сам собі царем і правителем. Якщо хто і залишиться живим, після цього "поділу", того доб'ють ті, що прийдуть циганам на допомогу – ченці. Можливо, Міха на це і розраховував, і цигани вже йдуть таємними стежками в гори? Щоб потім повернутися і розправитися з нашою армією по частинах?
Андрогін йшов через джунглі до своїх людей, не помічаючи нічого навкруги. Його думки мчали швидше, ніж він міг їх обмірковувати. Одна за одною, вони з'являлися в голові, і так само зникали, залишаючи індуса в замішанні.
– Міха брехав – ченці мають бути поруч. Не міг старий ватажок показати своє золото командирові великого загону, небудь він впевнений, що його зможуть захистити. Чи він розраховує на допомогу ченців? Ось це ймовірніше!
Дорога здавалася щонайдовшою в його житті. Думки не давали спокою. Ось би Калінга була на болоті. Він на мить посміхнувся і заспокоївся. Думки в голові Андрогіна стали змінювати одна іншу занадто швидко. Йому треба було придумати інший план дій.
Міланос побачив брата першим. Його самотній силует ставав все ближче, і він не розумів, чому брат повертається без охорони. Індус відчув тривогу. Знаючи Андрогіна, він сподівався, що той про все дізнався. Зробив все сам, як завжди. Їм зараз війна не потрібна. Міланос спішився і пішов назустріч братові.
– Що сталося з твоїми воїнами? – Ще здалека крикнув він.
Андрогін не поспішав із відповіддю, лише підійшовши ближче, вимовив:
– Я обміняв їх життя на інформацію про Братство. Ченці поруч. Вони знаходяться поруч.
– Брат, де люди?!
– Так! Мене провели, як "сопливе хлопчисько"! – Цю фразу він сказав, але без гніву або відчаю, як чекав Міланос.
– Що ти маєш на увазі?
– Тут знаходяться цигани. Ти бачив колись "хоробрих" циганів? Не хитрих, а саме хоробрих? Сміливість їм надають ченці, які поруч. Моя охорона мертва, а в їхнього Барона стільки золота – як в нашого імператора. – Андрогін відчув полегшення від того, що виговорився. Але Міланос чекав продовження розповіді і вдарив кулаком по руці.
– Як мертві? Що сталося? Ти можеш пояснити?
– А що тут пояснювати? – Вже спокійно відповів Андрогін. – Цигани виявилися не простою купкою розбійників. В них вистачило розуму і сил перерізати всіх моїх людей у мене за спиною, а мене викинути з селища.
– Тоді ми відберемо в циган золото і зробимо їх рабами.
– Цей народ не стане рабами. – Вирішив тепляче пояснити Андрогін.
–Не забувай, що ми самі не в найкращому становищі. Ти говорив, що діяння Ашоки невибачні, а сам? Вже готовий писати ченцям лист кров'ю циганів?
– Ти не розумієш, ми могли б…
– Ні, ти послухай! Імперія Мауреїв загрожує нам не те, що рабством або залежністю, а повним знищенням! Ти ж, замість пошуку союзників, хочеш нажити могутніх ворогів? Ми вчинимо ще гірше за Ашоку!
Міланос стиснув кулаки і почав часто дихати, щоб заспокоїтися. А Андрогін продовжив:
– Брат, я розумію тебе, але зараз іншого шляху немає. Ти пообіцяв імператорові знайти Братство ченців, так що цим і займемося. А цигани ймовірно під їх захистом.
Тепер Міланос зрозумів, що його брат має на увазі :
– Там де цигани, там і ченці. Нападаючи на одних, нападаєш на інших. Якщо ти правий, то ми побачимо ченців вже завтра.
Андрогін кивнув головою.
– Навіть раніше, ніж ми думали. Можливо, ченці самі знайдуть нас ще до світанку.
Брати попрямували до армії, знаками показуючи, щоб воїни поверталися.