Любов Михайлівна Білозерська
Хвала сонцю
Вже не видно і доріг.
Він дбайливий, працьовитий,
Веселіше, зимо, грай
На багатий урожай!
* * *
Заплету іскристі роси
В молоді надії й коси,
Заквітчають квітом,
Ніжним і барвистим,
Заручусь союзам
З птахом голосистим,
Огорнусь туманом сивим,
В таємничу стрічу з милим,
Стану літом теплим для коханого.
Радістю для нього,
І єдиного,
Й жаданого.
* * *
Ні, не впаду: всесильна я,
Бо сили додає вемля моя.
Травинка й деревце – моя опора,
А пісня солов'я підносить вгору.
Якщо ж ти, доленько, мене розлюбиш,
То не дадуть упасти люди.
Що я залишаю?
У світі пречистім
Берізка співатиме
Листом барвистим.
І сад мій буятиме
Зіллям-травою,
Озветься левада,
Красою та ще й молодою.
Дзвенітиме Шполка
Поміж берегів,
Перлиста роса
Заіскриться в серпанку лугів.
А в казку, що я валишам,
Госнодарка-юнка заходить —
У ній душа моя грає.
Тополя
Шептала молода тополя:
«Не жди, о ясене, мене ніколи,
Не жди, не сподівайся,
Без мене листом розвивайся…
Не гомоніти нам з тобою:
Учора цілувався ти з вербою.
Не посилатиму тобі привіти…»
Убитий горем ясен шепотів;
«У тому винен вітер.
Заплутував вербовії стрічки
В мої гілки.
Не цілувався я з вербою —
Усі думки мої, тополенько,
3 тобою.
* * *
Чим щаслива, чим багата, —
Все я хочу людям дати:
Силу, що доля зростила,
Й молоду снагу,
Щоб не бути в боргу.
