bannerbannerbanner
полная версияХвала сонцю

Любов Михайлівна Білозерська
Хвала сонцю

Полная версия

Моїх щік розпашілих,

Обніму своїм серцем пелюсточку кожну,

І щасливу, й тривожну.

І зозуля замре,

Зачудована світом,

Веселковим його привітом.

І куди б не ступила, не йшла я,

Барвінково та рутвяно

Стелить мені рушники

Кохана і рідна земля моя.

* * *

Чому душа твоя, людино, обміліла,

Що тзої справи так змаліли?

Лиш власні пожирають

Все твоє нутро турботи,

Ні для людей, як кажуть, не живеш,

Ні для роботи.

Чому лице твоє так кривить скептицизм,

Чому твій бог – дешевий практицизм?

І чом так солодко крилатість підтинаєш

Лезом Іронії безжаліско стинаєш?

Яка страшна твоя байдужість,

Яка страшна душі твоєї грубість!

Вона, як той мороз,

Що квіти губить і тиранить,

Вражає серце, ранить.

Ти небезпечна у безликості своїй,

У бездіяльності усім чужа,

Шкідлива і смертельна,

Хоч і дієш без ножа,

Весна

Взяли чайки зиму на крила білі

І від ляку крига на ставку зсіріла.

Де крильми чайки торкались,

Води розливались.

До сліпучих весел – крил

Пригорнувся вітер-теплокрил.

На кожнім крилі – по сонцю!

Може, сон це?!

Ні! Онде бусол походжає,

Гніздо рідке обживає.

Як господар ходить у лугах

У червоних чобіточках на ногах.

Молода ж вербиченька

Підставляє сонцю личенько

Для цілунку молодого

І жагучого, і полотого…

Над ставком чайки шугають,

Тепло й радість розсипають.

* * *

Місто листом осіннім завіяне…

Гарно іти в світі замріянім,

Гарно зустрітися з учнем колишнім,

В очі заглянути чисті,

В погляді тім – щирий кришталь.

В серці ж моїм – дзвонами жаль.

Жаль, що за партою

Більше не буде таких

Очей променистих, ясних.

Жаль за літами, що юних так швидко ведуть

У далекі дороги – світи.

Жаль, що ва ними

Не можеш полинути й ти.

Монолог про безсмертя

9 серпня 1987 року померла однокласниця

Ніна Касаткіна-Шинкаренко, доярка.

Спаду на лист росинкою,

Піднімуся стеблинкою,

Чи вишнею стрункою.

Хисткою молодою.

Дощем впаду краплистим

Чи квітом проросту барвистим,

А жити вічно буду

На цій землі і серед вас,

Мої ви любі люди. Я вічна, як життя,

Його нічим не стерти…

У пам'яті, у дітях, внуках,

У моїх і правах

Пребуду я безсмертна.

Зозулі

Це ти, зозуле, накувала,

Це ти, о птахо, нагадала

Народжене в стражданнях

Нести мені кохання…

Як хрест важкий,

Як гріх тяжкий

Й солодку таїну,

Що манить в невідому далину…

І хоч пекельно важко,

Спасибі, сива пташко,

Бо ти відкрила глибину,

В ній добровільно

Я тону!

* * *

Пада, пада сніг пречистий,

І веселий ще й іскристий.

Лине, лине білий сніг,

М'яко горнеться до ніг.

Сніг м'якенький, сніг лапатий,

Сніг ласкавий і пухнастий…

Порядкує добре сніг —

Рейтинг@Mail.ru