Юрій Гаврутенко
Казонька
Уявляю собі сцену
Мабуть у нього з’їде дах
Як побаче свою наречену.
Знову всім зробилось смішно.
Тільки жабці геть не втішно.
– Що мене чекає
Може нове яке лихо
Знову спіткає.
Може з’їсть делікатесом,
В зубах не застрягну?
Так хотіла будь принцесой,
А стану сніданням.
Ой навіщо, аби ж знати,
Мені ці пригоди?
Захотілось тіло мати
Другої породи.
Чи то жабой так погано
Бути на болоті?
Мух ловити ранком рано
Співати в когорті.
Хай можливо я не гарна
Але серед своїх
Я була найперша панна
Не якась ізгоя.
Мене сватать припливали
Із столичного болота
Та тумаків їм надавала
Місцева гопота.
– Ба! та що за замок це такий?
Серед лісу в хащах?
Величавий і стрункий
Фігури, розписи на баштах.
Кована металом брама.
Огорожа з камня
В скляному домику охрана
Проводить шахматне змагання.
– Гей охорона пропусти
Тут наречена і свати.
Алея мощена бруківкой
Дуби зелені по краю
А між дубами дивні квіти
Стрибає жаба як в раю.
Піднялись вони на ганок
Зайшли в замок.
Жаба глянула й присіла
Боже як красиво.
Жила в болоті і не знала
Що є на світі така зала
Щось подібне правда мала
На фото з модного журналу.
На стелі розпис небесами
Широкі вікна вітражами
На стінах в рамах гобелени
Мабуть коштують шалено
І мармур скрізь на стінах, долі
А по кутках Венери голі.
– Та що ти наче омертвіла
Ану прийди до тями
Неначе сорок днів сиділа
У мисливській ямі!
Оговтайся, причепурися
Це все-таки твоє весілля
А ти така зелено лиця
Як на весні болотне зілля.
Ось, уже мені здається
Сюди підходить наш володар
Коли він вдосталь насміється
За тебе візьметься наш повар.
А я вас залишаю на цю мить
Бажаю вам кохання, хай щастить.
Почула жаба, десь щось грюка
І раптом ба. На пів павук на пів зміюка
Звідки не візьмись
Перед очима появивсь.
Навіть в самих гнітючих кошмарах
В самих трагічних оповіданнях
Було не збагненне чудовисько те
Лахмате, рогате, ікласте, гидке
Розставивши лапи, грізно стояло
І хвостом як у змія махало.