Юрій Гаврутенко
Казонька
Гл. 1
Я розповім вам казоньку
Про дівчинку – русалоньку.
Жила собі в далекому болоті жаба
Така бридка що навіть на губах помада
Не красила її ні грама.
То накрутить бігуді
То підкрасить очі
Але навіть упирі
Дружить з нею не хочуть.
І от, розлючена вона
На весь світ болотний
Припливла до чаклуна
Що серед жаб був дуже модний.
До нього в чергу на перед
Ставали за пів року
Бо він в магічних штуках метр
Та і шахрай нівроку.
Той на жабу подивився
Посміявся, покривився
Та і каже їй таке:
– Ні жабеля, тут на жаль
Я безсилий геть
Так, я майстер ліпить краль
Але ж ти страшна як смерть
В профіль, збоку і в анфас
Спереду і з заду
Навіть тисячі прикрас
Не сховають в тобі жабу.
Але ти не побивайся
Не лий сліз як піріжки
Просто я ще не стикався
С таким випадком тяжким
А ось за лісом, за горою
Є клініка краси і моди
Там по чаклують над тобою
Зразу станеш взірцем вроди.
Я направлення ось дам
Скажеш що від мене
Чародій один є там
Кажуть що він геній.
Будиш ти що та царівна -
Пишна миловидна
Красота буде безмірна
Не впізнає й мати рідна.
Довгий шлях до того краю
Де із жаби роблять кралю
Небезпеки грізні має
Їх не кожен подолає
Та набридло нашій жабці
В болоті жити, а не в казці
В тій сторонці де не глянь
Скрізь гнітюча сіра твань
Де сусіди і рідня
Такі ж потвори як вона сама.
І пострибала лісами
Болотами та полями
Аж на самий край землі
Де озера синьоокі
Випромінюють у небо спокій
Де квітками береги
Над ними птахи і джмелі
Оленята воду п’ють
А джмелі гудуть, гудуть…
Під собою землю шкраба
Туди суне наша жаба
Тут на зустріч їй ведмідь
– Гей зелене ти куди?
Куди несе тебе не чиста?
Чи ти не знаєш свого міста
Чого це від болота так далеко
Що, кусаються лелеки?
Жаба втомлено, з зітханням
Почала оповідання:
– Ой ведмедик не питай
Чому так далеко
Я іду за небо край
Не з добра, не від лелеки.
Вже занадто я гидка,
Навіть для болота
Товста, квола і липка
Як ота бридота.