Полная версия:

Емма Андієвська Наука про землю

+ Увеличить шрифт
- Уменьшить шрифт

EMMA АНДІЄВСЬКА
НАУКА ПРО ЗЕМЛЮ

* * *Листку – ложечкою, дорозі – лопатою.Низом – суга, горою – моровиця.Везуть пісню в череві коня,І крізь рожеву золуПроростає зерно гірчиці.* * *«Сини літатимуть», – погодились онуки,Відтявши дідам волосся.Виріс хміль, виросла лобода,Літає над світом серп, гукаючи:«Хто наступний»?* * *Сім східців і дві повивальниці.Зруб на зрубі, а в грудях корабликІз квіткою, замість вітрила.Відкривають ніч для кволих і безногих,Відкривають день: плаче гускаСльозами, довшими від конопель.* * *Сусіде в повітрі, обізвися.Вимов пелюстку, довшу від водограюУсі верхи, учі чвалом —І тільки свічкаСповіщає про першу заповідь тьми.* * *Око на курячих ніжках, в руці коріння,Світять ведмедям і курчатам на роздоріжжі.Спалахне жовтим – бульбашкою зідхне трясовина.Спалахне фіалковим – хрящик грозиСлужить безхребетним за язичок.* * *У листок загортають двері,Що літали по хаті.Вводять коня з яблуком на стегні.Довго п'ють із полив'яного кухляІ крізь стелю відходять на відпочинок.* * *Цар царів стеблини і повіву —Синій плащ, заволожений пурпуром —Везуть посланці слов в брокатних сувоях,Хрестяться й спльовують через ліве плечеДе табуни лошаківВіщують кінець ночі.* * *Добрий вечір, самотносте!Ось кухоль, ось кінь мій, ось моє серце.Путь моя фіялкова,Помисли, місяцем сточені.Не кажи: десь за горами.Кажи: тут, сьогодні, опівночі.Сьогодні. Зараз. Ніколи.* * *Камінь? – Важче від каменя.Кров? – Болючіше всіх ран на світі.Вихор? – Попеліє душа, прірвою зяє розум.Ніколи. Ніде. Ніколи.* * *Рідний із найрідніших,Ім’ям помаранчовий і перетинчастий,З душею, завиненою в каченя.Кажуть: «Дорога», думаючи про смерть.Кажуть: «Випадковість», думаючи про воскресіння.А ти все ще в пелюстці.* * *Мачинами обвішали світ,Засвітили кадильниці для перепілок.Ховрахам дали зеленоногого поводиря.Крізь болота й урвищаПонесла трава скринькуЗ власною тінню.Видзвонює глина: «Не вір місяцю,Він і в помислахНасаджує стокротки»* * *Привид ходить із зіркою в руці, —Ліхтарі розібрали ще в минулому столітті. —Ворушить квочку із сонними курчатами,Та всі Гамлети втупились у скриньку телебачення.* * *Білять зір, будівлі, повітря.Вікна, що продукуютьХмарини й жінокЗ гусячими стегнами.Сусідка на бальконі тримає конячу головуЗамість килимаЙ питає Всевишнього:Я кожного вечора майструюТобі виступціЗ яблуневого цвіту.Чи Ти волів би,Щоб я не літала на яблуці?* * *Ти сам. Ці двері останні і перші.Там за шатрами зміна династій,Зміна стебла, і зміна пам’яті.Тут нема проміжного.Хльоскають крила і ломлять хребти наймолодшим.Царство самотности – охровий вихорЗ блідою скойкою милосердя.Ти сам, – решта відлуння пустелі.* * *Хто ти, провіснице тьми і паростків?Хто ти, найближча, найдальша, по той бік?Яблуко Гесперід? – Навколо Аїдів присмерк ґраната.І лише твоя рука, що воскрешає мертвих.* * *Берег, тугіший від шкірки помаранчі.Натовп без долі й призначення.Ім’я з малої, ім’я з великої літери.Із покоління в поколінняПередають, замість серця,Ґудзики від старої камізельки, Примовляючи:Лише ми вільні від забобонів!* * *Кущ – замість ока, сідло – замість нюху,Горлянку – розвісив у сусідньому дворі.Кажуть: наглядач незримих паростків,Подейкують: син краплі й гусячого вирію,Приятель верби й будівничий мороку.Бо кожного ранку на моріжку – самого нема,А капці ходять: укладають погоду.* * *Маківка слова, стебло гніву.Була хмара, і вже самі пелюстки.Віддалі між тичинками, віддалі між галактиками.І тільки пощоЧервоне павутиння вкриває заплаканий білок?* * *Гарцює верхи на брові,Калатаючи карасем по зеленому панцирі.Кінь без тулуба, самі копита.Натомість змія, суцільні горлянки,Ходить на хвості, гукаючи:Де ти, Юріє Переможцю?А Юрій бавиться,Сипле сіль і припадає на ліву ногу:Сідай на метелика,Поїдемо до моєї баби в гості,Скуштуєш болотяних вареників,Що відкривають мову мерців і трави.* * *Гарбузові флейти, горіхові дзвіночки —Один поперед одного до виднокола.Той – драбину до місяця, цей – драбину до раюА мені – аби до серця приступці.* * *Солончаки, запах і цвіт помаранчі.Метелики в крові, лялечки в суглобах,Нашестя народів із краю ночі.Леопардові лапи на кожному плечі.Не обертайся. Проходь.Безодня не повертає спалаху.* * *Душа на краєчку леза:Самі мерці й немощі.За кленовим листком —Трони, пожежі й домовини.І тільки сопілкаВидмухує біле дерево,Ніжніше, ніж качиніПеретинки на лапах.* * *… Полюють уздовж звуку й уздовж кольору,їздять у колісниці з калачиків води, —Межа завтовшки з крик потопельника. —І кожний мізинцем торкає свою долюУ череску з котячої шерсти.* * *Твоя сукня з яблука.Твій погляд – нехворощ на імперській таці.Усміх – пахучіший від дині.І все це дивоПризначене на перегній?Нехай з мене сміються і кури, —Ніколи не погоджусяЗ біологічним визначенням світу.* * *Захотів двійника?Сірий попіл мовчання.Захотів тривалости?Навіть ряска поглинає найменше відображення.Серце, провіснику пустелі,не говори на повний голос.Переступай через трупи голосівок.Пам’ятай: ти покаранийПіщаними дюнами пам’яті.* * *Погоничі не скажуть: ось округлість основ, Плакальниці не змінять обличчя: ось грозаБез вуликів, але в горнятку впереміш із медом.Лишились обабіч шляху тіла, сновиддя й дороговкази.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Купить и скачать всю книгу