Аптекарь – Юрий Винничук

О! Боже! Мій!

Страшно, як страшно було жити в сімнадцятому столітті. Відьми, розбійники, нечиста сила, правосуддя, що бачить тільки одну сторону медалі (пф, в цьому плані мало що змінилося!), захламлені, смердючі міста (і ми ще плачемось про екологію). А знаєте, що було найпершою і найкращою розвагою? Страта. Подивитись на це видовище збігалося все місто. То ж є так цікаво, нє, дивитись, як відтинають голову якомусь розбишаці, чи спалюють чергову відьму? То є розмов і пліток на місяць вперед, а там і нова забава. Весело, еге ж?Напевно, не варто казати (та все ж не втримаюсь), що Ю. Винничук уже давно став моїм улюбленим автором. Ну як він так уміє, про навіть бридке і гидке писати красиво? Навіть про те, про що зазвичай не говорять, Винничук напише гарно і майже зворушливо. «Атекар»– це не та книга, яку назвеш улюбленою, але вона надовго залишиться в пам'яті. Повернеться ще не раз, згадається, тому що майстерність, як то кажуть, не проп'єш, тому що до неї не читала нічого подібного. Вона заворожує, хоча в ній мало чого є звабливого. Будьте готові до зустрічі з чорнокнижниками, чаклунами і інквізицією, красунею-відьмою і катом, який в неї закоханий, з аптекаром, який насправді не той, за кого себе видає, з розбійником, заради якого дружина здатна на багато чого такого, за що в пристойному товаристві ії б осудили і зневажали.

Будьте готові до смороду і нечистот, до тортур і детального опису «відділеня голови від тіла». Тут будуть і теорії, і наукові висновки, і фантазії і реальність стануть одним цілим, не розрізнити. І навіть сам чорт з'явиться, та й не раз. І різні химери скакатимуть зі сторінки на сторінку.

Наука і магія тут невіддільні одна від одної, і забобони, і невігластво добре співмешкають з відомими і доведеними фактами.

І, звичайно, гумор, куди ж без нього. Хоча він трохи дивний і навіть непристойний. Та чого ж, я звикла. Це інший світ, це інший Львів. Здається, тут немає місця сантиментам, та все ж знаходиться. Здається, вже нічим не можна здивувати, та все ж дивуєшся.

І усміхаєшся, і сумуєш, і перегортаєш з жалем останню сторінку… Мало. Хочеться ще.Дальше…О! Боже! Мой!

Страшно, как страшно было жить в семнадцатом веке. Ведьмы, разбойники, нечистая сила, правосудие, которое видит только одну сторону медали (пф, в этом плане мало что изменилось!), захламленые, вонючие города (и мы еще плачимось об экологии). А знаете, что было самым первым и наилучшим развлечением? Казнь. Посмотреть на это зрелище сбегался весь город. Это же так интересно, правда, смотреть, как отрезают голову какому-то разбойнику, или сжигают дежурную ведьму? То есть разговоров и сплетен на месяц вперед, а там и новая забава. Весело, не правда ли?Наверное, не стоит говорить (и все же не удержусь), что Ю. Винничук уже давно стал моим любимым автором. Ну как он так умеет, даже о гадком и противном рассказать красиво? Даже о том, о чём обычно не говорят, Винничук напишет шикарно и почти трогательно. «Аптекарь» – это не та книга, которую назовешь любимой, но она надолго останется в памяти. Вернется еще не раз, вспомнится, потому что мастерство, как говорят, не пропьешь, потому что до неё не читала ничего подобного. Она завораживает, хотя в ней мало чего есть обаятельного. Будьте готовы к встречи с чернокнижниками, колдунами и инквизицией, красавицей-ведьмой и палачом, который в неё влюблён, с аптекарем, который в действительности не тот, за кого себя выдает, с разбойником, ради которого жена способна на много чего такого, за что в приличном обществе её бы осудили и презирали.

Будьте готовы к вони и нечистотам, к пыткам и детальному описанию «отделения головы от тела». Здесь будут и теории, и научные выводы, и фантазии и реальность станут одним целым, не различить. И даже сам чёрт появится, да и не раз. И разные химеры будут прыгать из страницы на страницу.

Наука и магия здесь неотделимы одна от другой, а суеверия, и невежество хорошо уживаются с известными и доказанными фактами.

И, конечно, юмор, куда же без него. Хотя он немного странен и даже неприличен. Но чего уж там, я привыкла. Это другой мир, это другой Львов. Кажется, здесь нет места сантиментам, и все же находится. Кажется, уже ничем нельзя удивить, и все же удивляешься.

И улыбаешься, и грустишь, и перелистываешь с сожалением последнюю страницу… Мало. Хочу ещё.

Львів, про який пише Юрій Винничук, – це завжди дещо, а ця дивовижна книга примушує цілковито поринути у львівську атмосферу 17 ст.

Починається книга настільки реалістичною сценою, що стає моторошно. Людське життя й нині нічого не варте, а що вже говорити про 1648 рік… Тим більше життя повії. Та знаходиться той, кому це не байдуже, і вже закрутилася карусель із облич у масках (бо у всіх героїв свої маски), неймовірних подій, які, проте, надто повсякденні. Є щось у цій книзі від славнозвісного «Парфумера» , але з полюванням на відьом (хоч чорт живе собі премило серед людей і не зазнає утисків). Купа сюжетних ліній складає плетиво, у якому борсаються герої (чого вартує один тільки кат!) і сам читач.

Усе це описано такою мовою, що навіть огидне набуває особливої чарівності. Образи просто приголомшливо красиві! Це книга, яку варто прочитати.Для тех, кто читает на русскомДальше…Львов, о котором пишет Юрий Винничук, – это всегда нечто, а эта удивительная книга заставляет полностью погрузиться во львовскую атмосферу 17 в.

Начинается книга настолько реалистичной сценой, что становится жутко. Человеческая жизнь и сейчас ничего не стоит, а что уж говорить о 1648… Тем более жизнь проститутки. Но находится тот, кому это не безразлично, и уже закрутилась карусель из лиц в масках (ведь у всех героев свои маски), невероятных событий, которые, однако, слишком обыденны. Есть что-то в этой книге от знаменитого «Парфюмера» , но с охотой на ведьм (хотя черт живет себе премило среди людей и его не притесняют). Куча сюжетных линий составляет плетение, в котором барахтаются герои (чего стоит один только палач!) И сам читатель.

Все это описано таким языком, что даже отвратительное приобретает особое очарование. Образы просто потрясающе красивые! Это книга, которую стоит прочитать.

Насправді, книжка на відпочити: взяти до рук, розслабитися, зануритися у майстерно виписаний світ Львова сімнадцятого століття, із задоволенням спостерігати за пригодами, інтригами з перевдяганнями, любовними багатокутниками і, звичайно ж, мовою. Відірватися нереально, хоча історія, в принципі – «нічо особенного».

Починається вона казково-загадково – із відьомства, чаклунів і чарівних книг, і це, безумовно, захоплює.

А далі… Далі ми потрапляємо до того самого Львова, трохи по-парфумерськи змальованого з усіма його характерними для тогочасного міста запахами і звуками.

І він видається якщо не центром світу, то центром Європи – стовідсотково. І так складно відділити історичну правду, напевне дбайливо вичитану десь у старовинних манускриптах, від авторських фантазій – настільки органічно воно все виглядає. Цитати з античних манускриптів сусідять з жахливими забобонами, професійні медики змагаються за визнання з відьмами і чорнокнижниками, чорт розгулює містом і хихотить у костьолі, по Полтві плавають морські корсарські кораблі, а чорнокнижник ліпить собі ідеальну жінку з мандрагори.

Разом з цим – воєнні події, хірургічні операції, тортури і страти – і несподівано ніжна та лірична сюжетна лінія про ката, що здатен співчувати. І, мабуть, навіть любити.

Разом з цим – розслідування жорстокого вбивства повії. Хоча пф, хто вона така, щоб оце розслідувати.

Разом з цим – любовний багатокутник з інтригами, недомовленостями та перевдяганням, з якого принаймні двоє вийшли щасливими.

І ще купа другорядних, але не менш привабливих сюжетців (чого варта тільки теорія походження жінки з Місяця!).Соу, незважаючи на «нічо особенного» в цілому, книжка класна. Диявол, як завжди, в деталях (Привіт, Франц!).