А сум розпростовує постіль І кличе до сну уперті надії. Не хочу стояти з тими я поспіль, Хто кривду у серці своєму ліліє.
Заплющує правда веселощам вії І істини стеле хустину просту. Бо як досягаєш бажані мрії — Думками завваж про їх чистоту!
* * *
А я на щастя хотів би Тебе знайти серед бурі, Де є твій голос так, ніби Чайка у неба зажурі.
А ти милуєшся димом, Що в’є з чужих благовонній, Щоб зло здавалося пилом, А мрії – морем півоній.
А я шукаю підтримку, Хто б міг мене захищати. Бо я є тиша в затінку, Вечір на стелі кімнати.
А ти, мов віриш у Бога, Списки складаєш порушень. Так є невдала дорога Творчо-життєвих зрушень.
* * *
Ти мене ображаєш і пилко Люди дивляться на злісні вчинки, Серед вулиць є соромно й гірко Чути вкотре від тебе вказівки.
Сміло брешеш ти в очі тим людям, Там провини мої не злічити! Котрим маю довіритись суддям, Щоб зів’яли омани, мов квіти?
Ти мене ображаєш і небо Сипле громом зневіру у краще. Я на мить зневірюсь у себе, А назавжди – не змусиш нізащо.
Ти мене не питаєш про блага, Корті хочу в житті своїм мати. Бо «болить» тобі власна повага, Добрі статки, розкішні кімнати…
Чим я жити тобі заважаю? — Просто мрію про кращу Вкраїну! Може мало тобі є врожаю? Бог дає усім людям хлібину.
Ти мене ображаєш і вдачу Знов затьмариш, ламаючи долю. Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ! Тільки нащо доводиш до болю?
* * *
Похвалю щосил — Тебе задобрю. Як мені без крил Пізнати волю?
Поділю цей світ На сум і правду, Де мій перший зліт Ти міняв на зраду.
* * *
Застигла радість на обличчі, Образ забулись почуття І я знаходжу в протиріччі Любов до себе й майбуття.
Не хоче серце болю й кривди, Що сенс надії змінить в жар, Стоять тих попелів вже скирти, А мріявсь шлях по вище хмар.
Зайду у храм – зітру із тиші Сакральні мрії про дива: Ми є не кращі і не гірші, Лиш інших любимо жнива.
В молитвах ніч розгубить злості: Повз прірву шлях також лежить. Ми є не ляльки і не гості, Для рішень маємо лиш мить.
До мрії шлях – не на папері, Збери той шлях з дрібних зірок. Біда ввійти не зможе в двері, Як ти не ступиш хибний крок.
Застигла радість на обличчі, Образ забулись почуття, І я знаходжу в протиріччі Любов до Бога і життя.
* * *
Всі мрії є безкрилі — Такі між нами битви. Я програю по силі, Чи то є час молитви? Моєї аури небо Похмурене, як взимку. Тут пестощів не треба Чи горами мандрівку… Так важко засинати, Вдень хочеться до правди, Немов весна – в кімнати, Таємності – до зради. Ти хочеш руку миру Як бачать надто люди. Та я тобі не вірю! Тож миру в нас не буде. В моїх долонях віра, В твоїх долонях зброя. Що є у Бога міра? Де той ковчег, що в Ноя? Ти знаєш тільки силу, Я вірю в власні мрії… А раптом хтось із тилу Мені додасть надії?..
* * *
Бажанням моїм ще не вмієш радіти, І кроки мої голосні і раптові… Та ми будем разом, як річка і квіти, Як втома і радість в ранковому слові… Ти так всеосяжна у вчинках і мріях. Я тінню принишкну між крапель дощу, І буду щасливий в твоїх всіх затіях. І так неохоче колись відпущу… Бажанням моїм ще не вмієш радіти, І в гніві твоєму моя є причетність. Ми є недоречні, як війни і діти, Та Богові в милість бува недоречність.
Без перцю
Я хочу блукати З тобою чи вітром, Набридли кімнати З мовчанням і світлом.
Люблю я радіти Пробудженим містом Й наповнюють квіти Життя своє змістом.
Нам треба відвага Не лиш планувати, Принесла наснага Лиш чвари в кімнати.
За мріями втома Закралась від слова, Що краще є вдома І нащо розмова?
Я хочу в країни, Де сонце і правди. Мені б все в руїни: Всі справи і зради!
Шукаю скрізь волю, Чи зраджую серцю… Бо хочу я долю, Солодку… Без перцю!
Танці
Я прошу тебе до кімнати, Жодних слів казати не треба. Ти навчиш мене танцювати, Ти навчиш повірити в себе.
Кроки є виключно вдалі, Рухи є надто бурхливі. Хочу я знати, що далі?.. Очі в нас тільки щасливі.
Одяг в нас вологий і зайвий, Я від правд сьогодні є вільний. В танцях я – часом лукавий, І до цілунків надто схильний.
Хочу я тебе обіймати, Як ріка – лілії білі. Прошу я тебе до кімнати, Де мій страх вже є не в силі.
Турботи
Ножами вітер сонце ріже — Забракло щирості і тиші. Старих турбот натру у свіже, Бо звик, що ми є трохи гірші.
Незвично бути близько неба, Мов осінь я, що без зливи. Мені турбот хоч трохи треба, Старих турбот, де ми щасливі…
* * *
Ти співаєш дуже жваво Про любов свою і зради, Мені надто не цікаво Про колишніх твої знати.
Хочу в тих піснях я бути, Що я вірний надто часом. Хай на світі знають люди, Що тепер ми тільки разом.
В тих піснях всі таємниці Ти розкажеш всім і всюди. Бо я є в такому віці, Що вже приклад може бути.
До пліток я вже байдужий, Не ховаюсь, як раніше, Я, мов вітер, що є дужий І вчинити може гірше.
Ти співаєш дуже жваво Про любов свою і зради… – Не сумуй! – прошу ласкаво. — За для успіху заради.
Сильніші (Україні)
Ти любиш танці, А я – каву І сніг, що вранці, Мов забаву.
Ти любиш простір, А я – волю, І теми гострі В дощ про долю.
Ти хочеш «краще», А я – щастя. Чи бути завше Разом вдасться?
Ти хочеш тиші, А я – бою… Ми є сильніші, Як я є з тобою.
Дурниці
Вечір дощ здолав в колоссі, Зорі ждуть на таємниці. Ти мені не кажеш досі, Що тобі я – без різниці.
Хоче вечір бути в слові, Що для рішень – мало часу. Ми не є такі ласкаві, Щоб казати все й відразу.
Ти з пісень говориш фрази, Я зі сміхом вдавсь до чаю. Здогад був мій не відразу, Що тебе ось-ось втрачаю.
Вечір дощ здолав в колоссі, Зорі ждуть на таємниці. Я збагнуть не можу досі, Що були то за дурниці?!
