Ганна Рось
Мишка-норушка, Розірване вушко
У однієї мами-мишки народилися три дочки-мишки, одна біленька і дві сіреньких. Коли мишки трошки підросли, стала мама їх вчити, як зернятка лущити, як шубку чистити, як запаси на зиму збирати, як від ворогів рятуватися.
Каже мама-мишка:
– Дочки, ви з нори не вилізайте, поки я не перевірю, що виходити безпечно, а то великий кіт прийде, цап-царап і з'їсть вас. Запам'ятали?
– Запам'ятали! Пі-пі, – кажуть мишки.
– А якщо кіт прийде до нори і буде вас чекати, то треба до іншого виходу бігти. Все зрозуміли? – запитала мама-мишка.
– Все зрозуміли! Пі-пі, – відповідають мишки.
– Ви посидьте в норі, а я піду, принесу вам соковитих ягід поласувати, – каже мама, – з нори ані кроку!
– Пі-пі, ані кроку, – повторюють мишки.
* * *
Сиділи вони в норі, чистили шубки. Особливо старалася біла мишка, адже шубка у неї біла, особливого догляду вимагає. А одна з сірих мишок шубку швидко почистила, зерняток поїла, сидить, сумує.
– Чого сумуєш, – каже їй друга сіра мишка, – візьми підлогу підмети.
– Чого її мести? – запитує мишка. – У нас без того чисто. Піду краще подивлюся, де там наша мама.
– Мама нам говорила в норі сидіти, – нагадала біла мишка.
– А я одним оком гляну, – каже непосидюча сіра мишка.
Пішла вона до виходу, носик з нори висунула, не бачить маму-мишку. Вона ще й вушка висунула, нікого не бачити.
Вилізла мишка на вулицю, дивиться, кіт спить під кущем, білий такий, пухнастий, прямо як біла мишка. «А кіт м'який?» – подумала непосидюча мишка і підібралася ближче до кота.
Дві мишки-сестрички визирають з нори:
– Ай – ай – ай, що ж робить неслухняна мишка! Ай – ай – ай, маму не слухалася!
Махають їй мишки лапками: йди до нори скоріше. А непосидюча мишка лапкою взяла та й помацала вуса у кота. Кіт очі прочинив, лапою хлоп, трохи мишку не впіймав.
Вивернулась мишка, від страху сама не своя, давай до нори бігти, а кіт за нею. Мишка до нори, а кіт кігті випустив, та не спіймав мишку, тільки вушко порвав.
