Епоха слави і надії – Євгеній Павлович Литвак

Хоча великий обсяг сторінок мене ніколи не лякав, тут якось йшло все інакше. Чи точніше, просто не йшло.

⠀

Але давайте розберемося, чому?

⠀

З одного боку, книга цікава та насичена подіями. І в деяких моментах мої очі бігли далі по тексту, щоб скоріше дізнатись, що ж станеться на наступній сторінці.

А з іншого боку, я відверто позіхала, і навіть могла дати хропака.

⠀

Книга складається із трьох частин.

⠀

Перша – це пригоди у стилі Дена Брауна, де головний герой бігає від однієї підказки до іншої, щоб розгадати глобальну таємницю людства.

Друга ж частина повертає нас на 2000 років у минуле, де також свої таємниці. Тут є і Бог, і Диявол, і зародження релігії в цілому.

Третя частина – знову наша сучасність з новими пригодами.

⠀

Якщо чесно, дочитавши першу частину, я вирішила, що це збірка оповідань. Бо минулий розділ закінчився логічно, а у наступному вже зовсім інші герої. І лише сторінок через 50 я зрозуміла, що вони все ж таки пов’язані.

Думаю, якщо б автор зробив мікс із теперішнього та минулого, то інтрига б трималась до самісінького фіналу.

⠀

Що казати про стиль написання, то тут біда. Автор втулив безліч кількістю афоризмів та гучних висловів відомих філософів, що зовсім не робить твір більш цікавим. Як на мене, то це не прояв розуму героїв, а “водичка”, якою заповнюють порожнечу.

⠀

Та й намішано тут занадто, що я навіть не змогла визначити жанр цього твору. Тут пригоди, триллер, філософія, історії кохання, і навіть елементи фентезі. Автор весь цей “вінегрет” назвав своїм власним жанром ще й у честь самого себе – Litwake

⠀

До того ж, текст книги дуже сирий. Я зустріла безліч помилок, та нелогічних моментів сюжету. Розумію, що це не офіційне видання, і з текстом ще не працювали професіонали, і у друці, мабуть, все буде краще. Але поки рано просувати це у маси. Тут ще працювати і працювати.