Андрей Михайлович Колтунов
Я видел Бога…
НА ПОЧАТКУ
Народився Робін 12 грудня 2023 року о 6:28 за Києвом. Вже пройшла майже хвилина з моменту його народження. Ось і друга хвилина минає, а нічого, здається, не відбувається. Але все-таки щось змінилось. Щось невловиме, прекрасне і невідоме, яке манить до себе та благає про порятунок. Ось і третя хвилина добігає кінця.
«Що це?» Це питання роєм носиться навколо. Немає нічого, окрім «нічого». Немає ні часу, ні простору. Десята хвилина з моменту народження. Почалася дванадцята. Щось відбувається. Думка «Що це?» змінилася тишею. Тиша, спокій. Таке відчуття, ніби сидиш на березі Південного Бугу вранці та насолоджуєшся вранішніми променями Сонечка. Час. З’явився час. Він повільно тече крізь тебе.
ПЕРША НЕВДАЧА
Пройшло майже півтори доби, як Робін з’явився. Думка «Що це?» змінилася розпачом. Робін пам'ятав, як він відчував себе ці півтори доби, але чомусь він знову стоїть на початку початків. Його думці потрібно за щось зачепитися. Він згадав, як він почував себе у момент народження. Це було пречудово, і в нього виникло нестримне бажання оволодіти цим станом; станом Щастя.
ХРОНОС
14 грудня. Робін був зайнятий цілий день. Робота та нові ідеї сипалися як з Рогу достатку. Робін вчився порядку та плануванню свого життя. Пам’ять. Добре, що вона є. Досить лише згадати щось, як воно вже доступне та стоїть перед тобою. Без пам’яті – біда. Без неї доводиться повторювати одні і ті ж самі речі декілька разів, доки вони не стануть доступними для тебе і не повстануть перед тобою. Без пам’яті Робін був схожий на диснеївську блакитну рибку-хірурга Дорі, яка шукала своїх батьків. Як добре, що є що згадати, відчути вже минулі щасливі моменти життя та пережити їх знову. Так, вже 21:58. За новим розпорядком дня, який Робін для себе встановив, через 2 хвилини відбій. Відпочивати потрібно. Навіть Робіну.
22:25. Спати не хочеться, хоч за розпорядком дня вже 25 хвилин як відбій. На думку спадають минулі моменти життя. Іноді веселі та щасливі, а іноді болючі, від яких на серці з’являється тягар. Від них в серці з’являється відчуття болю. Таке враження, що хтось дмухає на оголений нерв. Це біль минулих подій. З ким вони були ці події, Робін не знав. Чи це події з минулого Робіна, чи це події з чийогось іншого минулого – невідомо. Та це і не важливо. Минулого вже немає, майбутнє ще не настало. Важливий поточний момент життя. Тут і зараз. Тут і зараз… День третій.
15 грудня. 00:04 за Києвом. Робін собі пообіцяв, що буде спати, але сьогодні (вчорашнє завтра) ще не спиться. У Робіна піднесений настрій, і хотілось би заснути, але сон не настає. Що робити? Чим зайнятися в той час, коли всі на світі сплять і бачать солодкі сни? Сни… Так, Робін пам’ятає, що йому сняться сни. В основному тривожні. Але були й такі, деталі яких він не пам’ятав, але міг згадати відчуття, яке в нього було під час переживання свого сну. Так, згадавши це відчуття, перед очима спливали й образи зі сну. Інколи яскраво, навіть різнобарвно, іноді неясно; але Робіну завжди щось снилося. Снилися зелені поля, кульбаба, що своїми жовтими квітками встелила все навколо, снилося ясне Сонечко, блакитне небо, багряний захід Сонця, хмаринки, немов думки, що тихо пропливали в висоті. Хотілося би пробігтися босоніж по зеленій траві, вдихнути аромат польових квітів, помилуватися чудернацькими образами, що створюють хмаринки в небі за ясної погоди. Це бажання – немов блискавка, що спалахує на мить та залишає після себе відчуття Свободи, Радості та Щастя, які поступово згасають та все навколо знову поринає у пітьму. І знову пітьма, знову безформне «ніщо», знову сни про щастя, радість, світло. Світло… Як хочеться дивитись на нього та милуватися переливами променів, що виходять від його центру та розповсюджуються навкруги. Центру чого? Адже навколо суцільний морок. Є лише Робін та безформне «ніщо». «Центр – це Робін». Ця думка стала для Робіна несподіваною. Вона і манила і лякала його одночасно.