Возмездие – Александр Блок

«Я привык сопоставлять факты из всех областей жизни, доступных моему зрению в данное время, и уверен, что все они вместе всегда создают единый музыкальный набор»(III, 297).

«Когда ты загнан и забит», может возникнуть желание почитать Блока. Особенно, когда в одном мемуарном произведении очень талантливо нарисован портрет Александра Александровича (об этом в другой раз).

Поэма была задумана ещё до революции и так и не окончена (1910 – 1921). 12 июля 1919 года сам автор писал в предисловии, что не было смысла заканчивать, «когда революция уже произошла» (III, 295). До некоторой степени произведение имеет автобиографическую основу, но, в сущности, это не только о себе, а обо о всей России.

Грядёт Возмездие… Оно настигнет всех! Не только потому, что вместо «железного» девятнадцатого наступает более страшный двадцатый, не только потому что одни охраняли, а другие расшатывали… Похороны незнакомого «демона» отца в Варшаве, умершего до приезда сына, – это мучительные похороны прошлого. Тем не менее, именно предгрозовые мгновения открывают между светом и тьмой удивительные горизонты для художника. Не вам замкнуть мои уста!

Пусть церковь темная пуста,

Пусть пастырь спит; я до обедни

Пройду росистую межу,

Ключ ржавый поверну в затворе

И в алом от зари притворе

Свою обедню отслужу

(III, 302)Поэма во многом восходит к «Евгению Онегину», прежде всего, по структуре, где история – фон для жизни героев, а лирические отступления играют важную смысловую роль. Отличаются, конечно, главные герои в силу разности поэтических гениев. Но не стоит уподоблять блоковское (как, впрочем, и пушкинское) произведение «энциклопедии русской жизни»: «Возмездие» шире и глубже. При всей сжатости поэмы об истории России XIX – ХХ веков можно понять и узнать гораздо больше, чем из самого подробного учебника или монографии.

Уловлен дух времени, причём не только современной Блоку эпохе, но и раньше, в том числе, времени его дедов:И – ярый западник во всем –

В душе он – старый барин русский,

И убеждений склад французский

Со многим не мирится в нем…

(III, 315 – 316)Лирические отступления поэмы разошлись на крылатые слова, так что если прочтёте, то увидите много давно знакомого.

Сам Блок в предисловии выстраивает перспективу «Возмездия», её эпилог, «последнее звено длинной цепи». Но и то, что сделано, поразительно живо и страстно!

Було б помилкою розглядати цей твір лише як поетичний. «Предисловие» до нього – це зразок публіцистики. Тут і короткий огляд найбільш значущих подій 1910-1911 рр., коли зародився задум «Возмездия», їхній вплив на світосприйняття автора, власне задум і його реалізація та своєрідна авторецензія вкінці.Що стосується власне поеми, то для неї характерне поєднання загального та крупного планів зображуваної дійсності. А. Блок розглядає трагедію конкретної особи(назвемо його, як і автор, Байроном) на тлі суспільних змін. Діапазон часу зображуваних у творі подій – доволі широкий(кінець XVIII – XIX – початок XX); місця їхнього розгортання – набагато бідніші(Росія і підвладна їй частина Польщі); дійова особа – цілий рід як невід’ємна частка та своєрідний лакмусовий папірець суспільства.Якщо характеризувати тему твору на макрорівні, то у ній ідеться про крах стійкої дворянської системи цінностей та й загалом аристократії як класу, їхнє витіснення ліберальними та «народницькими» ідеями, які пізніше, подібно до своїх попередників, також занепадають. Ідея цього рівня – показати швидкоплинність різних модних віянь того чи іншого часу, наскільки б революційними вони не були.Щось схоже показує А. Блок і на макрорівні, на прикладі життя того ж таки Байрона(через надзвичайну схожість з поетом його так нарекли), який як носій ліберальних ідей, «тьмы своей не видел сам», «Все б – в крайностях бродить уму, а середина золотая все не давалася ему!», і, навіть одружившися з донькою аристократичного сімейства, не відкинув своїх поглядів, навпаки «дом ее родной в тюрьму он превратил». Про почуття свого героя поет говорить:

(Смотри: так хищник силы копит:

Сейчас – больным крылом взмахнет,

На луг опустится бесшумно

И будет пить живую кровь

Уже от ужаса – безумной,

Дрожащей жертвы…) – Вот – любовь

Того вампирственного века,

Который превратил в калек

Достойных званья человека!

І що ж… Гордість та егоїзм їхньому володарю щастя не приносять. В останні дні він перетворюється у скнару, так забутий усіма й помирає. Ідею цього рівня зображуваної реальності А. Блок висловлює рядками:

Когда ты загнан и забит

Людьми, заботой, иль тоскою;

Когда под гробовой доскою

Всё, что тебя пленяло, спит;

Когда по городской пустыне,

Отчаявшийся и больной,

Ты возвращаешься домой,

И тяжелит ресницы иней,

Тогда – остановись на миг

Послушать тишину ночную:

Постигнешь слухом жизнь иную,

Которой днем ты не постиг

Це розуміння відкривається уже не Байрону, а його наступнику на землі – покинутому сину, якого смерть батька змушує по-іншому оцінити життя.